Генерал Пелісьє, чиї депеші відрізняються не менш чіткістю стилю, ніж точністю та повнотою деталей, так розповідає про роль французів:
"О пів на сьому лорд Реглан був в англійській обсерваторії. Я сам пішов до траншеї перед редутом Вікторії, звідки, згідно з домовленістю з його світлістю, я послав ракети як сигнал до атаки. Генерал Боскет, який перебував на батареї поруч з Ланкастерською батареєю, щойно отримав свої останні доповіді. Все було готове, війська палали запалом і були цілком упевнені в успіху. Перша ракета піднялася, бригада Лаварауде, очолювана своїм генералом, кинулася вперед з другої паралелі Карінінг-Бей і, йдучи назустріч, виконала роботи 27 лютого Рукопашна боротьба зав'язалася на кожній точці, і незабаром ми були володарями окопів, бригада Де Файлі кинулася на роботу 22-го лютого зупиняє цю браву бригаду. Щільним тілом прилітає до батареї, під розкотливим вогнем перебирається на бруствер і, вскочивши в роботу, долає відчайдушний опір ворога. Відкинуті назад на ці два пункти й гаряче роздратовані нашими людьми, юсіанці летять у безладді, одні до невеликої батареї, збудованої 2 травня для захисту приналежності до ущелини Карінінг-Бей, а деякі — до мосту, що перетинає затоку, через який ущелина впадає у великий порт Севастополь. Частина наших людей, захопившись погонею за ворогом, захоплює батарею 2-го травня і кидає гармати. Оскільки ця батарея, однак, знаходиться на 500 метрів позаду роботи 22 лютого, найбільш віддаленої від наших ліній, і знаходиться під подвійним захистом споруд енцейнту та фортів на північ від рейду, неможливо думати про її зайняття поки що. Генерал Мейран, помітивши колону юссіанців, що наступала, щоб відбити батарею 2 травня, наказав своїм людям атакувати начепленими багнетами, відкинув колону назад у місто та взяв шістдесят полонених, у тому числі трьох офіцерів. Він згуртував передові частини і повів їх на роботи 22 і 27 лютого (Селенгінський і Волинський редути), які остаточно залишаються в наших руках. Тим часом два батальйони, зосереджені в ущелині Карінінг-Бей під наказом підполковника Ларруї д'Оріона, не діяли. Спустившись по яру в той момент, коли велася атака на хребті, вони продвинулися до мосту акведуку, піднялися правим берегом і відрізали шлях відступу ворогу, який гнався з перших двох робіт. Цей рух, здійснений настільки ж енергійно, як і вміло, і завдяки якому ми отримали чотири сотні полонених, у тому числі дванадцять офіцерів, робить велику честь підполковнику Ларруї д'Оріону.