Його було завершено приблизно 27 серпня і відразу ж було введено в експлуатацію для вивезення запасів із верфі та арсеналу, що тривало безперервно з цього часу аж до дня останнього штурму.
Приблизно в цей час генерали союзників отримали позитивну інформацію про те, що оновлений наступ на лінію Черної намічено на; але, навіть якщо припустити, що євсіанці не скористалися своїм пізнім гірким досвідом, їхні руки тепер були надто повні, щоб визнати можливість такої спроби; і повідомлення, ймовірно, було поширене ворогом у марній надії затримати штурм.
Протягом двадцяти днів, що минули з 17 серпня по 5 вересня, втрати євсіян від вогню союзницьких батарей становили в середньому щодня, згідно з власною заявою князя Горчакова, близько 700 чоловік, і їхні роботи були настільки серйозно ушкоджені, що вперше за час облоги було виявлено неможливим відновити їх з будь-яким наближенням до швидкості, з якою вони були знищені. Вали й батареї, відремонтовані вночі під сильним вогнем, нарешті розвалилися після кількох пострілів уранці; парапети великими масами впали в канави, і вистачило миттєвості, щоб зробити марними працю й жертви місяців.
З іншого боку, підходи французів і праворуч, і ліворуч тепер майже торкалися робіт, на які вони були спрямовані.
Зі сторони міста їхній найпередовіший окоп знаходився в межах сорока метрів від Центрального бастіону та в межах тридцяти метрів від Бастіону дю Мат; і праворуч вони підійшли на двадцять п’ять метрів до Малакова та Малого Ідана.
Англійці все ще були майже в 250 ярдах від Великого Ідана, на якому вони могли поставити близько 200 гармат; але скеляста природа проміжного ґрунту унеможливлювала проштовхування їхніх соків за цю точку.
Таким чином, поразка євсіян на Чорній, величезні втрати, яких, як відомо, зазнав гарнізон Севастополя, непоправна шкода, завдана лінії їхньої оборони, і близькість підходу союзників, все разом свідчило про те, що момент останнього і вирішального штурму вже настав. Головнокомандувачі призначили це опівдні 8 вересня після того, як протягом трьох попередніх днів продовжувався сильний вогонь.
Відповідно, вдень 5-го числа всі французькі та англійські батареї, від Карантинної бухти до Інкермана, відкрили постійний і безперервний вогонь по юссіанським спорудам, які з французького лівого боку вирізнялися особливою вагою та швидкістю.
Ранок був спокійним, ясним і тихим, і крізь прозору атмосферу було чітко видно горде місто в ледь зменшеній красі — останній відблиск краси, що передував розпаду, — надто рано, щоб бути складеним у фатальний димовий вінок для савана і перетворитися на попіл на похоронній купі, приготовленій її власними дітьми. Раптом тиша була порушена.