суть питання. Жодна книга подорожей по Криму, з якою ми знайомі, не фіксує враження її автора щодо місця, відвідування якого тепер стало традиційним обов'язком племені; і немає двох описів, які погоджуються один з одним. «Навіть долини Кавказу, — каже Паллада, — набагато перевершують це знамените місце». Кларк вважає, що це не витримає порівняння ні з багатьма прекрасними пейзажами Швейцарії, ні навіть із Норвегією та Швецією. Кох заявляє, що височини, які його оточують, неромантичні й тихі, тоді як Демідов так само прямо стверджує, що своїм характером суворої краси він завдячує високим і величним горам, які його оточують. Скотт звинувачує Кларка за його порівняння, яке він оголошує неспроможним, і, заперечуючи, що будь-яка з країн, згаданих Доктором, містить будь-яку долину, хоч би схожу на Байдарську, оголошує останню «красивою»; і Оліфант визнає, що розчарований Кримським Темпе, і наполовину натякає, що він вважає Таврійську Аркадію позначенням більш улесливим, ніж справедливим.
У цьому неприємному конфлікті думок ми не хочемо ризикувати будь-яким власним судженням, і тому обмежимося переліком особливостей ландшафту, які художник вважав найбільш підходящими для ілюстрації свого бачення предмета.
Земля, охоплена малюнком, дуже значна і, ймовірно, дає майже всю долину, яка, подібна до корита, має приблизно тридцять миль в окружності, або приблизно десять миль у довжину та шість у ширину. Передній план наповнений деревами та кущами, які відрізняються пишністю та красою, серед яких переважає дуб, хоча зустрічаються також дика груша, краб та сердолік. Татарські хати здебільшого стоять серед гарних садів; і численні прозорі потоки, що спускаються з височини, зрошують рівнину і передають освіжаючу прохолоду в атмосферу. Вілла Петроського, яку називають стрілецьким будиночком князя Воронцова, має гарний вигляд, якщо дивитися здалеку, визираючи крізь ліс, але не витримує ближчого огляду. Вдалині, ліворуч від нього, лежить село Байдар, • поблизу якого табір кількох загонів англійської легкої кавалерії. Від села Воронцовська дорога в’ється поступовим підйомом до пагорбів, які на півдні відокремлюють долину Байдар від моря, проходячи на вершині під аркою з міцного граніту, звідки відкривається обширний вид на весь береговий масив. Дорога, яка має тридцять миль завдовжки і побудована всупереч дуже значним інженерним труднощам, тепер проходить через тунель у скелях, довжиною сорок чи п’ятдесят ярдів, і йде узбережжям на схід у напрямку Ялти. Праворуч на передньому плані зображено кілька турецьких наметів, серед яких помітною є випадкова зелена.