штам — похвала радісних пригод і «радісного життя» — все своє. Сповнені духом «Вільних степів»*, вони розповідають про важкі удари, які завдавали й приймали через чисту любов до боротьби; про відчайдушну й криваву боротьбу, за якою слідують гігантські бенкети та розпуста. Подвиги з чашею вина вшановуються майже так само, як і військові вчинки. У всіх цих романах домінуючою нотою є вихваляння особистої свободи та свободи, яка часто переходить у вседозволеність.
У той час як козаки справді, або розповсюджувачі балад, відверто прославляли вчинки своїх героїв у мірі перебільшення, дозволеній патріотизмом і поетичною свавільністю, амбітніші та трудомісткіші «історичні» твори деяких польських і російських письменників лише подають виклад настільки явно частковий і упереджений, що вони мають трохи більший науковий авторитет, ніж козацькі фольклорні перекази. Велика історична романтика додала. Все, що відомо за кордоном про найславетнішу епоху козацької історії, міститься на героїчних сторінках покійного Генрика Сєнкевича. непереконливо дворянська зневага.
Для французьких історичних авторитетів Сальванді, Рамбо і, зокрема, Лесюр (до якого Histoire des
ПЕРЕДМОВА vii
Kosaques, опублікованому в 1814 році, автор визнає собі особливий борг) ми зобов’язані більш об’єктивним трактуванням історії козака. Наслідуючи їх приклад, письменник спробує у своєму творі розвіяти дещо з невігластва, яке так дивно живе за межами Росії щодо походження та значення цієї військової касти чи народу. Термін «козак», який зазвичай застосовується до характерної гілки давньоруської кавалерійської служби, точніше позначає спільноту войовничих родів, слабко пов’язаних спільною традицією довгої та хвилюючої історії. Якщо протягом останніх десятиліть імперської системи козацькі «нації» більш-менш ототожнювалися з іншими народами Російської імперії, то через силу їхніх вільних традицій і важливість заслуг перед державою їм було дозволено зберегти ознаки видатної індивідуальності — політика, яка цілком суперечила великій об’єднавчій меті російської імперії.
Найбільшою гордістю сьогоднішніх козаків — як і їхніх предків в Україні — є те, що вони ніколи не були зараховані до кріпаків і ні на мить не втратили свій інстинкт вільної людини щодо принципів Берта5\ ^У той час як селяни Північної Росії схилялися в ганебній покорі перед великими князями Московськими, а згодом перед «темними силами» царського двору та Прибалтійсько-німецьке чиновництво столиці на Неві, історія о viii ПЕРЕДМОВА