04 КОЗАКИ
їхня фанатична віра у свої феодальні права, втратила будь-яку можливість згуртувати козаків під своїм прапором. Релігійна нетерпимість незабаром зіграла свою фатальну роль. Краківський католицький єпископ грубо образив київського православного митрополита, якому було забезпечено місце на пленарній раді сейму. Греко-православні козаки, ошелешені цим вчинком, долучилися до раптової розправи над прихильниками гетьмана Виковського. Під проводом сина Богдана більшість козацьких поселень знову повернулася до Росії. Найкрасивіші провінції давньої «землі Руської» Київщина, Полтавщина та широкі степи України були назавжди втрачені для Польської Корони. Навіть у своєму нерозвиненому стані ці багаті прикордонні території визнавали як володарі Росії, так і Польщі як нагороду, необхідну для панування їхніх держав.
Яскравий опис вигляду України цього часу містить відомий твір Сенкевича «Вогнем і мечем».
«Останні сліди осілого життя закінчилися на шляху на південь, недалеко від Чигирина з боку Дніпра, а з боку Дністра неподалік від Умані; звідти далі до заток і моря не було нічого, крім степу за степом, огородженого двома річками, як каркасом. На вигині Дніпра в низовині за катарактами вирувало козацьке життя, але на відкритих рівнинах ніхто не жив тільки вздовж береги то тут, то там розташувалися маленькі поля, наче острови в морі. Земля належала по імені Польщі, але це була порожня земля, на якій Річ Посполита дозволяла татарам пасти стада; але оскільки козаки часто перешкоджали цьому, то й поле було полем битви.
Скільки боротьби велося в тому регіоні, скільки людей поклало там життя, ніхто не згадав, ніхто не пам’ятав. Тільки орли, соколи та ворони бачили їх; і кожен, хто здалеку чув шум крил і крик ворон, хто бачив кружляння птахів, що кружляли над одним місцем, знав, що під ним є трупи або непоховані кістки. На JSIen полювали в траві як на вовків або диких кіз. Полюванням займалися всі бажаючі. Втікачі від закону захищалися в диких степах. Озброєний пастух стерег свою отару, воїн шукав пригод, розбійник — козака. Бувало, що цілі ватаги охороняли стада від загонів розбійників. Степ був і порожній і ситий, тихий і страшний, мирний і повний засідок; дикий через свої дикі рівнини, але також дикий через дикий дух людей.