Карл, здається, засновував свій стратегічний план на фланговій атаці головних сил його евалерії під командуванням генерала Крейца, але цей офіцер загубився в степах вночі й був відсутній у критичний момент, що дало змогу цареві згуртувати свої розбиті легіони та звернутись до розбитого строю переможних рейтарів Сліпенбака. У той же час князь Менчиков спритно маневрував своїми силами між шведами та їх базою в Полтаві, таким чином фактично відрізавши їх від підкріплень. Пізніше того ж дня це місто було захоплене, і кілька старшин, у тому числі великий міністр Карла Піпер, потрапили до рук москалів. Коли все здавалося втраченим — пораненого Карла посадив на коня польський полковник Понятовський — у супроводі кількох драгунів і козаків він утік, радше мертвий, ніж живий, із місця цього вирішального удару по величі Швеції. (Повну інформацію про битву під Полтавою див. у «Історії Карла XII» Вольтера, стор. 199 і далі.)
їхні послідовники закинули їх у дірявий човен і разом з ескортом із дюжини людей кинули до вибухлого потоку. Їхня загроза була така, що, щоб врятуватися від потоплення, більшу частину гетьманського скарбу скинули в річку.
Тоді ж страшна доля спіткала численний загін шведської та козацької кінноти, яка прагнула щільною масою переправитися через повноводний Дніпро на конях, слідуючи методам давніх татарських загарбників. Близько середини річки цей живий пліт розламався на частини, а вершники, що борються, зустріли страшну смерть серед скель і порогів. Зметені льодами зрадливого потоку їхні тіла супроводжували втечу старшини та гетьмана Мазепи на заслання на турецькі землі.
Через кілька днів втікач дізнався про поразку армії під командуванням Левенгаупта. Під безперервним тиском кавалерії Менчикова цей генерал нарешті був змушений здатися; чотирнадцять тисяч шведських ветеранів склали зброю менш ніж дев’яти тисячам росіян. Часи, коли війська Карла, як і під Нарвою, не вагаючись атакували війська росіян, подвоєні чи потроєні їхніми власними силами, закінчилися. Ця перемога стала остаточною катастрофою для відданого Мазепі козацтва. Менчиков відмовився включити в перемир'я та умови капітуляції будь-яку знайдену амністію для козаків-партизанів.
серед шведських військ. Усіх, хто не зміг утекти, винищували на березі річки «в отечестве своем» *, а решту, згідно з царським наказом, безжально виловлювали «в тодішніх лігвах».