Слідуючи течією Дніпра, але залишаючись на відстані кількох миль від його замерзлих берегів, вдалося уникнути пильності козацьких роз’їздів і великі сили кримських татар і турецьких яничар непомітно для захисників досягли околиць запорозького табору.
Судячи про чисельність цієї важливої експедиції, ми можемо покладатися лише на свідчення в козацьких рахунках. Тоді скажемо раз назавжди, що (якщо можна вірити гідному козацькому писареві чи писареві) «з одного боку було задіяно не менше 15 000 яничар або регулярного турецького війська», окрім «множини» татарських одноплемінників, тоді як звичайний зимовий гарнізон січі, як правило, не перевищував 2000 чоловік.
Прибувши до місця майже навпроти острівної фортеці, зайнятої запоріжцями, «підступні» мусульмани мали щастя знайти весь козацький форпост, який охороняв цю важливу точку, переможеним своїми возливаннями на честь «святого дня», що передував. (Козацький історик тут сильною та переконливою мовою викладає несправедливість нападу, здійсненого в такий час!!) Через отриману таким чином «базову перевагу» майже
Усім силам яничар і «численних» татар вдалося фактично непомітно проникнути всередину вузьких вулиць табору, де вони продовжували оточувати кожен із куренів, або дерев’яних казарм, у яких містилися козацькі роти. Саме в цей момент про їхню присутність повідомив гарнізон козак на ім’я Чефчик, який, «зворушений Богом», випадково визирнув у вікно й у відбитому від снігу світлі побачив, на свій «похмурий подив», мовчазні ряди ворога, вишикувавшись і чекаючи сигналу до атаки.
Це видовище ніяк не вплинуло на його сміливість, і він тихо продовжив, щоб розбудити своїх сплячих товаришів. Було визначено, що найкращий спосіб зустріти атаку було б поставити біля небагатьох доступних вікон найвправніших стрільців-козаків, а інші мали заряджати й швидко передавати їм рушниці та пістолі. Ця система оборони, до якої зараз приєдналися інші гурени, очевидно, настільки збентежила турецькі війська, що, коли хоробрі захисники вирушили в останній штурм, вони змусили лише деморалізовану юрбу ворогів, на яких можна було помститися.