Криви розкуркулених козаків і селян, які складали значну частину армій Пугачова, певною мірою виправдовували їхні дії та їхнє повстання проти тиранії. Але жодна справа, якою б справедливою вона не була, не могла довго процвітати під таким лідером. До останнього кар’єра «козацького царя» залишається непросвітленою жодним промінчиком благородних чи великодушних намірів. Рідко був популярним «героєм», настільки негідним своїх можливостей. Звістка про остаточну поразку армій Пугачова була поєднана з повідомленням про жорстоке вбивство, яке він зупинився навіть під час відступу, щоб виконати його. Філософ Ловіц, який разом з кількома вченими товаришами займався дослідженням траси для каналу, що з’єднав би велику магістраль Волги з Чорним морем, під час цієї роботи був здивований втікаючим «царем Петром». Знаменитого вченого — щоб підкреслити брутальний жарт — насадили на довгу палицю, «щоб продовжувати дивитися на зірки».
Непомірний і жорстокий характер Пугачова був також причина його остаточного захоплення. Незважаючи на нагороду, призначену на його голову, троє вірних товаришів розділили з ним небезпеки та позбавлення його втечі. Переховуючись серед солоних озер неподалік від Джаїку, один із цих трьох — охоплений втомою та безнадійністю свого становища — наважився запропонувати своєму начальнику доцільність розглянути можливість капітуляції. Пуг-Патчев, мабуть, думаючи викликати страх у товаришів, без вагань встромив свій кинджал оратору в горло.
Сподвижники вбитого тепер кинулися на свого ватажка і, зв'язавши його власним кінським поводом і вуздечкою, понесли до російських військ генерала Захарова, командуючого містом Яйкской. З цього місця, яке було ареною найлютіших подвигів і надзвичайних успіхів «Петра III», його відвезли до Москви в залізній клітці, що стало своєрідним жахливим видовищем і прикладом для всіх сіл по дорозі.
У неволі Пугачов показав психологічні перетворення, властиві диким і жорстоким натурам. Його тюремники та ті, хто відвідував його у в’язниці, були вражені, побачивши замість жахливого монстра, створеного загальноприйнятими віруваннями, лагідного та суворого засудженого, який постійно сподівався на відстрочку.
Проте надзвичайна сила переконання чи особистий магнетизм, якими володів козацький ватажок, мали бути застосовані навіть до його ката. Вирок, винесений «Неправда