Після цієї страти з усього того славетного братства залишилося тільки три тисячі запорозьких воїнів. З наближенням царських військ вони змушені були шукати притулку у своїх давніх ворогів турків. Розуміючи цінність таких союзників, хан кримських татар прийняв їх у своєму таборі, незважаючи на те, що вони кривдили його територію в минулому. Щоб показати росіянам, що вони точно перейшли під османську опіку, він нагородив Мазепу та запорозького гетьмана Гордянка відзнаками турецького генерала. Запоріжцям відокремлювалися також землі на берегах Конінке, де в давнину була січ або табір вільної республіки**.
Недовго пережив свою опалу нещасний гетьман Мазепа. Зі слабким козацьким супроводом, який залишився вірним його справі, він знайшов притулок (stiU в супроводі короля
* Lesur, p. 116.
** Запоріжців, однак, настільки зменшилося, що вони не змогли протистояти нападам росіян і незабаром виявилися змушеними відступити далі в Крим.
Швеція) в Бендерах під захистом турецького султана. Тут його останні дні постійно турбував страх, що його можуть видати царським агентам. Втративши з поля зору безпосередні переваги, Пітер виявив рішучість захистити особистість старого товариша по зброї, який так зрадницьки покинув його. Але османський султан, незважаючи на грошові підкупи та ще більш вигідні пропозиції, залишився вірним козацькій старшині. У їхній біді тепла дружба, здається, об’єднала Мазепу та загиблого героя Карла. Усю останню хворобу колишнього гетьмана молодий монарх продовжував підбадьорювати вмираючого ветерана надією на майбутні успіхи та помсту. Хоча Карл після низки надзвичайних пригод нарешті повернувся на батьківщину, Мазепа не зміг витримати подвійного тягаря років і нещасть. У віці вісімдесяти років він помер у турецькому таборі, так і не дізнавшись про лихо, яке невдовзі спіткало його великого ворога царя, у повній хвилі його успіху в битві на Пруті.
РОЗДІЛ VII
EXD ВОЛЬНОЇ УКРАЇНИ: МАЛОРОСІЯ
НЕ Останнім наслідком Полтавської битви було підпорядкування більшої частини Вільної України волі російської корони. Незважаючи на те, що більшість козацького населення відмовилася наслідувати приклад Мазепи і, отже, цілком справедливо зберегла свої права на продовження старих привілеїв, рішучість Петра Першого провести свої об’єднавчі реформи незабаром поставила певні обмеження на автономію «осад».
Навіть найбільш лояльні до російської альянсу не могли без жалю спостерігати за скасуванням привілеїв, які датувалися часами Богдана. Більше того, навіть у найбільш зросійщених районах підозра царя щодо цих бурхливих, напівчужих підданих невдовзі призвела до подальших знущань і законів, що обмежували їхні давні козацькі вольності.