* Загальний нарис запорозької «історії» див. у нещодавно виданій брошурі харківського професора Д. Н. Еварицького.
лінії. Начальник цієї войовничої республіки був відомий як кошовий отаман. Незважаючи на те, що він мав майже необмежену владу, цей офіцер міг бути у будь-який момент усунений зі своєї високої посади на публічних зборах братства. Ці збори скликалися найнеформальнішими засобами — стуком цимбалів або роздратованими вигуками будь-якої сторони, достатньо сильної, щоб збудити загальні інтереси. Кошовий отаман разом зі своїм флігель-ад'ютантом або джесулом і писарем або писарем міг бути таким чином викликаний під найнесерйознішим приводом, щоб постати перед зібраним гарнізоном. Зайнявши своє становище під штандартом «кінського хвоста», що вказував на його ранг, він мав чекати з шапкою в руках на результат галасливих дебатів, які вирішували, чи задовольняє його управління Вільних товаришів. Щойно описаній церемонії, як правило, передувала пиятика, під час якої споживали певну кількість горілки, коньяку (яким витривалі воїни підкріплювалися, коли їх було покликано прийняти будь-яке важливе рішення) як необхідну попередню вимогу до розумових зусиль. Тому не дивно, що такі вибори найчастіше закінчувалися кровопролиттям. Щоразу, коли шум, здавалося, показував, що їхні послуги більше не потрібні, був звичай чиновників, які створювали непопулярну «адміністрацію», формально вітати своїх товаришів і плескати по їхніх кошлатих овечих головних уборах, щоб