«Вся лінія Тереку, по якій на якихось вісімдесят верст розкидані станиці або села Гребенських козаків, має особливий характер не тільки своїм становищем, але й населенням. Річка Терек, що відділяє козаків від горян, тече каламутно і швидко, але все ж широкою і спокійною течією, постійно відкладаючи сірий мул на низькі, зарослі очеретом узбережжя. правий берег, а лівий берег крутий, але невисокий, з корінням столітніх дубів, струхлявим чагарником, лежать спокійні, але неспокійні села, вздовж лівого берега, на відстані семи-восьми верст, тягнуться козацькі села самий край річки; але Терек, щороку віддаляючись від гір на північ, все підточував їх, і тепер на очах залишилися тільки старі руїни, сади, груші, тополі й липи, густо зарослі й обвиті ожиною та диким виноградом. Там більше ніхто не живе, і єдині ознаки життя — це сліди на піску оленів, вовків, зайців і фазанів, які переслідують такі місця.
Від станиці до станиці біжить дорога, лісом, як гарматний постріл. Вздовж дороги розташовані військові станції або кордони, які охороняють козаки. Між кордонами стоять вахти в супроводі його плачучих родичів і одноплемінників, які відмовилися покинути свого феодального вождя навіть у смерті. Вони добровільно взяли в полон, почувши звістку про його передчасну смерть.
вежі з дозорцями. Тільки вузька смуга родючого лісу — скажімо, двадцять сто футів завширшки — становить володіння козаків. На півночі починаються піщані дюни Хогайського, або Імоздокського, степу, що тягнеться далеко і змішується Бог знає де з Трухменським, Астраханським і Киргизько-Кайсацьким степами. На півдні, за Тереком, — Велика Чечня, хребет Кочкалософа, Чорні гори, потім ще Сьєрра і, нарешті, Снігові гори, які й справді видно, але на які ще ніколи не ступала нога людини. На родючій смузі лісу, багатому всілякою рослинністю, з незапам'ятних часів жило 3 войовниче, гарне і заможне руське населення, що сповідувало «стару віру» і називалося Гребенськими казаками або прикордонними козаками.
Дуже-дуже давно їхні предки, старовіри, або «старовіри», втекли з Росії і оселилися за Тереком амон^ чеченці на хребті — «Гребень» — або першому відрізку лісистого хребта Великої Чечні. Ці козаки одружилися зі своїми новими сусідами, чеченцями, і перейняли звички, побут і манери горян; але їм вдалося навіть там зберегти російську мову і стару віру в її первозданну чистоту. Переказ, який досі зберігся серед цих козаків, говорить, що цар Іван Грозний, прибувши на Терек, запросив старшин козаків з Гряди на зустріч, дав їм землю по той бік річки, зобов’язав жити в мирі і обіцяв не примушувати їх ні до підкорення, ні до зміни віри.