повертаються до лав власного куреня, відновлюючи таким чином свої права вільного козацтва.
«Тоді вибори нового кошового отамана відбувалися в умовах, які робили прийняття цієї високої честі максимально принизливим для успішного кандидата. Після того, як спочатку було визначено курінь, з якого мав бути обраний отаман, окремий член виділявся галасливими вигуками його прихильників. Десять найбільш зухвалих і нетверезих старшин загального збору зазвичай призначалися для оголошення нового кошового отамана. Це не була фальшива скромність, яка часто спричиняла відмову від виконання обов’язків на цій високій посаді, як цезар, етикет вимагав, щоб новообраний кошовий принаймні двічі відмовився від пропонованої йому небезпечної нагороди. під штандартом червоного хвоща, де на нього чекала остання ганьба, пов'язана з його посадою. Найстарші присутні козаки, набираючи пригорщами багнюки з берега річки, почали по черзі мазати цим брудом бороду й обличчя свого новообраного ватажка. У такому стані його зобов’язали — хоча тепер він користується гідністю залишатися накритим перед незакритим зібранням — виголосити довгу промову, в якій подякував своїм товаришам за честі, буквально накинуті на нього.
Як додаткову гарантію демократичних інституцій Запоріжжя, далі було постановлено (законами, тим не менш обов’язковими, бо це лише частина неписаних традицій громади), що кослівий отаман не повинен мати ніякої реальної влади на січі, крім часу активної кампанії. Однак коли війну одного разу було оголошено, навіть його найдеспотичніші накази беззаперечно виконувалися.
У звичайний час управління справами Запорізького сіту перебувало в руках ради підлеглих отаманів, обраних різними куренями. Їх, як правило, обирали з-поміж найпопулярніших членів громади, і вони утримували себе на посаді, лише використовуючи мистецтво найнижчих лестощів і рабської щедрості. Жоден отаман не міг отримувати жодної винагороди, окрім привілею здавати в оренду лавки євреям та іншим торговцям, досить сміливим закріпитися серед запоріжців. Комерція була настільки мало в пошані, що ці зневажені крамарі були позбавлені майже всіх прав людини. Будь-якої миті їхні торгові запаси могли бути розграбовані на їхніх очах, але високі ціни, які після успішного набігу козаки були схильні підкинути «торговцям», а не принизити себе торгами, завжди приваблювали різношерсту юрбу продавців, готових піддатися всім приниженням, які могли бути нанесені їм в обмін на багаті прибутки.