До приходу фермера та його плуга рівнини України всюди вкривали високі хвилясті трави, схожі на зниклі прерії далекої західної Америки чи веги південної Андалусії. Часто цей наріст настільки густий, що вершник лише з працею може пробитися, а напівдика худоба майже зникає в
ПОХОДЖЕННЯ «ВІЛЬНОГО НАРОДУ» 13
багатство їхніх пасовищ. Xot навіть дерево чи кущ порушує пряму лінію неба горизонту. Звиваючись широкими кривими, часто з ледь помітним падінням з півночі на південь, чотири великі річки утворюють найяскравіші географічні особливості цих рівнин: Дніпро, Дон і далі на схід могутня «матінка Волга» та її менший супутник Урал. «Її ріки, — каже Рембо, — єдині союзники людини проти великого ворога Росії — відстані». Взимку їхня замерзла поверхня, а влітку їхній широкий приплив — це головні шляхи з однієї частини цієї великої землі в іншу.
Саме на берегах великої ріки Дніпро, відомої в давнину як Борисфен, виникли перші постійні козацькі громади.
Поступово під зростаючим впливом селянської імміграції з Півночі (що принесла з собою релігію Росії та таку грубу цивілізацію, як північні ліси), почали зникати азіатські та «племінні» риси козацького життя. На початку XVI століття вони настільки зміцнили свою владу на широких землях, що лежали між Дніпром і Доном, що для опису їхніх поселень ми знаходимо терміни «Вільне козацтво України» і навіть «Донська республіка».
Але ранній стан цих мандрівних козацьких громад, мабуть, викликав презирство навіть у примітивних племен буджякських татар, які були їхніми сусідами. Сімейне життя чи соціальна організація були майже неможливі в умовах їх напруженого існування. Деякі з цих степових угруповань (як ми пізніше побачимо у випадку з «Братством» запорозьких козаків, що мешкали на берегах і островах Дніпра), здається, навіть забороняли присутність жінок у своїх таборах.
У зростаючих козацьких поселеннях чи слободах виживали лише найсильніші діти. Готуючись до довічної боротьби з силами степу, «їхні матері мали звичай занурювати їх при народженні або в замет, або в суміш солі та води»*. Жоден із мізерних запасів племені не міг бути витрачений на слабких чи тих, хто мав неперспективну статуру. Коли молодих козаків ледве ходили, посадили на коней і «скоро навчились широкі ріки перепливати верхи» (там само). У ранньому дитинстві їм дозволяли їсти лише тоді, коли вони своїми руками вміло володіли луком і стрілами, вбивали дичину, яка постачала сімейну куховарку. Одяг перших козаків-племінників шили з овечих шкур або шкури диких звірів. Тільки отамани с
* Історія Косаківської війни. П. Шевальє. Париж, 1668 рік.
ПОХОДЖЕННЯ «ВІЛЬНОГО НАРОДУ» 15