вказуючи на неможливість повернутися проти течії довгих порогів, що лежали за ними. На своїх похмурих радах навіть заколотники вирішили, що єдина безпека полягає в просуванні вперед до невідомого*.
Тепер ми підходимо до події з подорожі Єрмака, яку прославили російські співаки балад, і розповідь про яку завжди викликає сміх у слухачів. У селянських іжах Півночі чи козацьких селах України хитро спланована хитрість, вигадана героєм Єрмаком, щоб вивести своїх людей із засідки, влаштованої татарами й вогулами, завжди є улюбленим випадком народної історії. У місці, де маленьке козацьке військо змушене було пройти через довгий спад порогів (місце, де Тобол протікає між високими вузькими берегами), татари поставили загороду зі скель і колод, «склених залізними ланцюгами», тим часом закріпившись на навислих уздовж берега скелях. Зі своєю маленькою флотилією стрімголов мчали до цієї добре прокладеної пастки, Єрмак і його люди миттєво дізналися про її існування. Дехто закликав вождя покинути човни, побудовані з такою важкою працею та необхідні для подальшого успіху їхньої подорожі, і, продовжуючи через графство,
* Порівняйте історію, розказану російськими авторами, з подібними пригодами, описаними в хроніці Гонсало Пісарро та Орельяно під час їхньої подорожі Амазонкою з Кіто.
уникати татарських окопів. Але майстерна хитрість Єрмака була на висоті. За його наказом були нарізані короткі колоди і встановлені в «довгі човни». На них він одягав пошарпані мундири своїх послідовників, а кожну фігуру опудала, увінчану кудлатою козацькою пачкою, було забезпечено довгим саджанцем, щоб імітувати козацьких пиків. На цих бутафорських воїнів, що накинулися на них у вечірніх сутінках, — кожен човен, керований одним відважним волонтером, — татарські орди пустили лють своїх луків і стріл. «Яким, мабуть, був їхній жах, опинившись у свою чергу зненацька та розгромленим новою армією — майже оголеними військами Єрмака, які, обережно прокрадаючись крізь кущі, люто атакували їх з флангу й тилу*.
Незабаром після цієї події до Єрмака прийшла звістка, що біля Каратчина, невеликого містечка неподалік від річки Обі, татарський князь зібрав і заховав «великий скарб», в якому, крім запасу самородного розсипного золота і дорогоцінних каменів, була частина здобичі, захопленої воїнами Чингісхана. (Це були скарби, які воїни великого азіатського завойовника везли з собою в Тартар, коли, як стверджують літописці, «потрапили в руки ще більш варварських вогулів».) Єрмак тепер хар-
• «Histoire de Siberie» Фішера, цитується Лесур, op. cit.j том. I, сторінка 24>0.