Щоб перешкодити зростанню класу козаків-власників, навіть толерантний польський король Стефан Баторій намагався створити реєстр «Вільних козаків», чисельність якого не мала перевищувати шести тисяч. Надлишки козаків — непотрібні для оборони кордону — часто змушені були працювати на землі якогось феодала. Саме з приводу жаданого права запису до цього списку вільних людей і з мотивів релігійного гноблення тепер виникла головна розбіжність, яка мала відокремити козацький народ від його вірності польським королям. Довго терплячи від кривд, вони відчули в собі силу виправити: українські козаки лише чекали героя, який би очолював їх у війні справедливого утвердження й протесту.
Богдан Хмельницький був обраний шведським королем Польщі Владиславом (або Вальдемаром) Васою гетьманом українських козаків через його військову службу, а також тому, що, судячи з міркувань його часу, він мав «немалу частку освіченості» — уміння як читати, так і писати. Такі таланти були чи не ознакою ерудиції козаків XVII ст. В молодості блискуче захистив в
БОГДАН:
фортеця Золкієв проти кримських татар зробила його репутацію відомою навіть у Європі, де газети завжди були багато стурбовані польськими справами.*
Випадок, який змінив Богдана з сумлінного чиновника польської корони і зробив його непримиренним ворогом своїх колишніх покровителів, описується сучасними істориками по-різному, — зазвичай відповідно до їх раси чи упереджень. Усі погоджуються, що він став жертвою жорстокої кривди, і навіть польський письменник свого часу знаходить його головну провину в тому, що «він помстився державі за приватне беззаконня».**
Богдан був «вільним власником» або нешляхетним власником хутора та борошномельного млина на міс.
* Якщо прийняти версію, викладену в «Героїчному романі» Сенкевича — «Вогнем і мечем», то репутація Богдана була б не набагато кращою, ніж репутація жорстокого авантюриста, який, підбурюючи до повстання населення прикордоння, завдав незліченних страждань у всій польській «республіці» та серед своїх земляків. На щастя для доброго імені Богдана, прекрасна зневага талановитого польського письменника до козака «нижчого походження» та його прославлення клятвоприсяжного «Яреми» (князя Єремія Висновецького) не поділяють історичні авторитети. Істину, ймовірно, можна знайти десь між згаданим твором художньої літератури та розповіддю, знайденою в «Історії Жана Собеського» Сальванді».
**Див. примітку, том. I., стор. 189, «Історія Жана Собеського» Сальванді.