Соціальна філософія була модним відволіканням часу. Подібно до «салонних більшовиків» нашого часу, Катерина із задоволенням демонструвала перед своїми друзями-літературниками принципи найпередовішого й освіченого лібералізму. Переймаючи тон дилетантів-реформаторів із Версальських садів, листування імператриці-автократки постійно стурбоване вирішенням проблем, що стосуються добробуту її ближніх і «прав людини». Звістка, яку вона сама оголосила про повстання Пугачова, звернувши увагу цих придворних республіканців на хвилювання могутніх первісних сил у надрах зовсім невідомої Росії, стала сенсаційною новиною для кореспондентів Катерини. У вчинках таємничих істот, відомих як «козаки», вони, можливо, розпізнали втілення цієї дивної ѣілосоѣської концепції.
«первісна людина», чиї чесноти були настільки вихвалені їхнім оракулом, М. Руссо. І той факт, що витривалий повстанський отаман (козацький ватажок, якого Катерина називає «М. Пугачов») насправді стверджував, що він чоловік цариці, додавав майже скандального відтінку ситуації, наповненій усіма можливостями інтересу.
Із маси перебільшень і вигадок, які виросли про велике козацьке повстання та особу Пугачова, ми можемо тепер спробувати усунути деякі неточності, з якими легенди шапківців перекривають встановлені факти. Проте, навіть як викладено на сторінках розважливого історика козацтва Лесура, найменше повідомлення про ці події навряд чи потребує літературних прикрас. «Якщо зухвалість характеру та концепція — а також надмірності, продиктовані жорстокістю та лютістю — можуть зробити розбійника гідним фігури в історії, то ніхто не заслуговує такої жалюгідної честі, як предмет цієї розповіді». ("Histoire des Kosaques", Lesur.)
Ємелян Пугачов, відомий під російським зменшувальним ім'ям «Ємелька», народився близько 1723 року в козацькій станиці Зимовника на Дону. Рано записаний до козацького полку, якому ця округа була зобов’язана надати свою квоту, він стежив за походами та брав участь у почестях, здобутих арміями Катерини під час Семирічної війни та в подальша війна 1769 року проти турків. Після облоги Бендер деякі розбіжності з військовими начальниками змусили його дезертирувати з армії. Знайшовши притулок у Польщі, його потім почули в монастирі Грецької православної церкви поблизу російського кордону.