У минулому багатий «чорноземний» край Дону та великі родовища вугілля, що лежать під старими «вільними степами» Донця, були більшою загрозою для козацьких установ, ніж усі спроби російських царів обмежити їхні вольності. Загальну неприязнь до торгівлі та промисловості, характерну для козаків класичної доби, поділяють і його нащадки. Майже всі торговельні підприємства у великих містах знаходяться в руках «чужих». Іноземний купецький клас уже зростає серед жителів сьогодення політика толерантності. Вірмени та євреї отримують контроль над майже всім роздрібним бізнесом в околицях Ростова і навіть в останній оплоті козацького консерватизму — Новочеркаську. Але, незважаючи на ці ознаки мінливих часів, козак досі на диво залишається господарем у своїй хаті.
Старий козацький общинний устрій, хоч і часто видозмінюваний чужими змінами, фактично завдяки цьому мирному вторгненню надзвичайно процвітав. Певна частка заробленого приросту припадає майже на кожного члена станиці. Завдяки консервативній роботі російського законодавства власника так само важко експропріювати, як і традиційного ліхача. Це багато промоутерів сучасного, хоча й сумнівного, процвітання виявили його коштом. Щодо кожного запропонованого нового проекту козацькі урядовці та старшини мають сказати своє слово, а в їхніх радах панує дух здорового консерватизму.
Навіть перший погляд на Новочеркаськ, козацьку столицю, покаже, що тут, принаймні, досі живуть старі шляхи. Вулиці, хоч широкі й облямовані деревами, часто такі круті, що лише вершник може безпечно подолати схил. На гребені найвищого пагорба височіє собор, войовнича маленька святиня, оточена гарматами та іншими трофеями, захопленими у турків і англійців під час Кримської війни. У вузькому просторі рівного майданчика перед збором стоїть чудова статуя с знаменитий гетьман Єрмак, втілення козацького генія, який першим завоював Сибір для Російської імперії за часів Івана Грозного. Навколо собору побудовані великі казарми та інші військові будинки, хоча навіть приватні будинки чітко вказують на військове звання, а не на багатство їхніх власників.
Маленький музей, який стоїть поруч, є справжнім Акрополем для всього роду Донського, і скарби, які він містить, з гордістю демонструються рідкісним відвідувачам: грубо вирізьблені скельські ідоли r є нагадуванням про первісних володарів Степу, чудово різьблені грецькі труни розповідають про ранні комерційні колонії, засновані на узбережжі Чорного моря; мармурові плити з довгими написами латинською мовою свідчать про подальший вплив — генуезьких купців, які раніше займали стратегічні точки на великому «Шляху Націй».