Нещасного Яна Казимира Бодган визнав державним діячем, на слово якого можна було вірити. Але тогочасна польська шляхта не могла відчути свою «честь» у збереженні віри таким ворогам низького походження. Наступні роки — на жаль! але перемир'я в народних чварах, — були фатальні розділи в національній історії Польщі. Неможливо знайти жодного правдивого запису про цей час. Єдині історичні джерела настільки сповнені звинувачень і перебільшень їхніх авторів, що вони майже марні для студента.
Над усією Україною висить червоний туман, вогняний дим здіймається з хутора й замку. Приховані цією пеленою форми суперників лише смутно проглядаються: селянська юрба, дикі козацькі загони та блискуче озброєні дружинники польської «республіки». Над обвинуваченням і шоком ворогуючих ворогів піднімаються жахливі крики тисяч невинних жертв, принесених у жертву цієї жахливої цивільної бійні. Навіть героїчний Богдан відчував поклик честолюбства та особистої злоби. Відвернувшись від погоні за національним ворогом, гетьман України здійснив похід на Молдавію, щоб змусити воловоду цього воєводства віддати руку своєї доньки Розанди (обіцяної його особистому ворогу Єремі Вєсновецькому) його власному синові Тимофію Хмельницькому.
За хберально налаштованого султана Магомеда IV (1650) Константинополь став притулком для усіх релігійних вигнанців Європи, які тікали від переслідувань своїх співхристиян. Православний патріарх у турецькій столиці спонукав Богдана прийняти від султана високий титул «князь України». Трохи пізніше ті самі впливи не завадили знову розпочати хрестовий похід козаків проти католиків та єзуїтизованих уніатів прикордонних провінцій.
Але поляки скористалися перепочинком, наданим їм під час південних походів Богдана, щоб зміцнити свої армії загонами німецьких найманців, чия торгівля війною занепала у Східній Європі після Вестфальського миру. Богдан і його козаки, що отаборилися біля Збоража, пустошивши на дозвіллі землі Вєсновецьких, опинилися під ударом цього грізного підкріплення. Незважаючи на те, що козаки мужньо оборонялися за своїми знаменитими «таборами» — валами, утвореними воловими возами, доля того часу залишилася за професійними військовими Тіллі та Валленштейна. Крім того, обіцяне турецьке підкріплення в критичний момент не прибуло на допомогу Богдану.
Після тимчасових переваг, отриманих шляхетською партією, знаменитий козацький реєстр скоротився до 20 000 осіб. Але замість того, щоб повернутися на поля польських гнобителів, велика кількість козаків емігрувала, щоб приєднатися до своїх братів на території Росії. У станиці на с
БОГДАН: