Особистість Пугачова до цього часу повністю злилася з особистістю Петра III. Можливо, введений в оману якоюсь дивною доктриною транссубстанціації, він, здавалося, переконав себе в правдивості своїх тверджень. Його прихильники серед Раскольників дозволили йому прийняти роль пророка, а також царя. Одягнений у розкішні папські мантії, він роздавав відпущення гріхів і благословення своїм диким послідовникам, доведеним до стану благоговійного благоговіння цими мурами. (Про ці події розповідає «Капітанська розповідь» Пушкіна — блискучий художній твір, заснований на глибоких історичних дослідженнях.)
На його знаменах було написано золотими літерами легенду «Redivivus et ultor» (Воскреслий і мстивий). Про його особу високопоставлені офіцери та обслуга виконували свої посади як реальні, так і уявні. За трапезами польські шляхтичі справжнього походження служили йому як лакеї. Під звуки сурми:^ і бій барабанів випивалися королівські тости — за майбутнє королівства. В уряді його дивних володінь рада міністрів з титулом гоярів виконувала його розпорядження і видавала лицарський орден, який надавав величні титули козацьким селянам і хоробрим людям. Імператор всієї Русі».
Якби Пугачов володів силою чар-
Актор, необхідний для збереження ролі, яку він спочатку зачепив — роль релігійного та соціального реформатора — сили невдоволення могли зібратися під його прапори з усієї Росії. Давно обіцяні реформи, яких вимагали селяни, були лише розвагою дозвілля Катерини. Нескінченні офіційні запити та доповіді, які вона викликала, щоб бути складеними стосовно оподаткування та селянської емансипації, а також «Конгресу», куди делегатів тягнули, іноді в ланцюгах, щоб послухати лестощів своєї господині, її придворні мали лише на меті підлеститися «лібералізму» цариці. Ознаки глибоко вкоріненого невдоволення встановленим порядком були всюди. очевидний.
Незважаючи на гротескні претензії, які супроводжували його кар’єру, хрестовий похід Пугачова проти дворян і поміщиків міг би зібрати величезну кількість прихильників. Як і «Лжедмитрій», він тепер мріяв про Москву і трон у Кремлі. Серйозність ситуації, з якою зіткнулася Катерина, певною мірою визнавалася. Тепер з'явилися прокламації, в яких вона нарешті поблажливо помічала і навіть сперечалася з претензіями Пугачова на Петра III. Хоча вона писала Вольтеру про вчинки «пана де Пугачева»*, вона, тим не менше, була обережною, водночас попереджаючи своїх підданих «підкорятися лише законам, підписаним моєю власною рукою»*.
* Листи Катерини до Вольтера.
також звернувся до козаків Яїка, щоб вони повернулися до своєї справжньої вірності.*