перед царем скарги України. Але Петро, який раптово став підозрілим, схоже, діяв у цей критичний момент із поспішною жорстокістю, яка так часто псувала його державну мудрість. Його відповіддю козацьким представникам було кинути до в'язниці всю депутацію, на чолі якої гетьман поставив свого улюбленого племінника. Водночас один із найздібніших царських генералів Менчиков, командуючи російськими військами, що стояли на козацьких землях, отримав суворий наказ не жаліти зусиль для запобігання будь-якому спілкуванню між шведами та поляками.
Контент цих наказів переконав Мазепу, що його віроломні переговори відомі і він не може більше вагатися, не ставлячи під загрозу власну безпеку. Розмістивши гарнізони, вибрані з козаків своєї фракції, у Ромні, Чернігові та Батуміні — таким чином забезпечивши важливі стратегічні пункти, що захищали його тил — він тепер просунувся до Польщі, щоб приєднатися до шведських армій, хоча тримав свої наміри в таємниці від тих своїх послідовників, у вірності яких він мав підстави сумніватися. На берегах Десни він вибудував усе своє військо в порожнистий квадрат і в палкій промові виклав їхні спільні кривди. Апелюючи до лояльності козацького народу, він максимально використав поведінку Петра щодо зловісних військових реформ, нагадавши про зневагу царя до угод, які з часів гетьмана Богдана об’єднували Москву й
Україна. Але Мазепа або неправильно розрахував обурення, викликане цими заходами, або, що видається більш імовірним, козаки вагалися, щоб вступити в союз зі своїм давнім ворогом, Польщею. Коли таким чином їх закликали миттєво відмовитися від традицій і невдоволення свого життя, вони, можливо, згадали, що сам Мазепа був польського походження. Бурхливе православ’я змусило їх згадати все, що їхні предки постраждали від католицької шляхти та єзуїтських лідерів польського двору. Результат невчасної відвертості Мазепи сильно відрізнявся від його очікувань. Спочатку його красномовство зустріло похмуре мовчання, а за кожною новою пропозицією лунали несхвальні шепоти. Коли він закінчив своє звернення до козацьких упереджень, з усіх боків почулися вигуки «Зрада». Під час бунту, який піднявся після цього, Мазепа, здається, мав певні труднощі врятуватися від насильства російських партизанів серед своїх збуджених послідовників.
Залишившись вірними лише два полки, обидва належали до його особистої гвардії, його «вторгнення» до Польщі було трохи кращим, ніж втеча з України. З усього «війська» козацької кінноти, з якою він обіцяв чекати своїх союзників на берегах Десни, залишилася лише жменька вершників, тоді як основна частина українців і козаків повернулася додому, щоб підкоритися царським генералам.