Повне возз’єднання Польщі та Литви, ухвалене в Любліні в 1569 році, призвело до обіцянки грецькому православному населенню прикордонних земель поважати свободу їх віросповідання. Але войовничий католицький орден Товариства Ісуса міцно закріпився у Варшаві. Впливу цих вчених та придворних прелатів польська аристократія завдячувала своїм дивовижним прогресом у мистецтві цивілізації та їхній, можливо, надто вірній відповідності більш поверхневим стандартам Західної Європи. Цілком природні амбіції єзуїтів — і польської шляхти, чия політична політика, а також їхня совість була під домінацією цих духовних керівників, — полягали в тому, щоб підпорядкувати православні провінції польського кордону правила католицької церкви. Одним із тих умілих компромісів, які лягли в основу єзуїтської дипломатії, вони задумали наділити ці прикордонні народи окремою «уніатською» церквою. Це дозволило православним віруючим зберегти деякі риси старого ритуалу, якого вони так наполегливо трималися, підкоряючись Папі в Римі. Але цей перший хитрий крок до міцнішого союзу з самого початку сприймався з цілком природною підозрою. У 1595 році всі єпископи, крім тридцяти семи, перебували в православних провінціях, піддалися сильному впливу єзуїтів. Не так, однак, їхні парафіяни, міцне українське селянство та козацькі польки. Для цих останніх православ'я означало особисту свободу і гідність вільних людей, тоді як католицизм проповідував слухняність і сліпу покору.
Доля православного духовенства і селянства України, відокремлених прірвою фанатизму від своїх феодалів-польських панів, висловлена в протесті Ю.Н.Іорріса Дречінського до короля на польському сеймі:*
«Коли ваша величність йде війною проти турка, який снабжає більшу частину вашого війська? Росіяни, які сповідують православну віру! Як же можна вимагати від нас жертвувати нашим життям за кордоном, коли вдома немає миру? Наші нещастя, нещастя російських підданих Польщі,
* Рамбо, цит. цит., с. 314.
патент для всіх. У великих містах печатки зачиняють двері наших церков, а їхні святі скарбниці розкрадаються. У наших монастирях монахів виганяють, а на їхньому місці ставлять худобу. Наші діти без хрещення, а їхні трупи викидають з міста, як трупи мертвих тварин. Чоловік і жінка повинні жити разом без Божого благословення священика. Смерть без сповіді чи причастя. Хіба це не образа перед Богом і чи Бог не помститься нам?»