У замку в Замості, одній з останніх «неприступних» фортець польських кордонів, військо Богдана тримало в облозі знатну роту, до складу якої входили глави чи не найбільших феодальних родів західних провінцій. Тут зі своїми слугами та скарбами зібралися біженці з Плавац, пани та пани з великих родів Вєсновецьких, Замойських, Собеських, крім інших менш відомих. Щоб долучитися до захисту цієї останньої твердині свого стану, Ян Собеський, майбутній герой усієї християнської Європи, пройшов уночі крізь потрійні ряди козацьких військ.
Під керівництвом цього блискучого молодого вождя обложені сили все ще вистояли, коли після п’яти тижнів збройних дебатів вибір польських курфюрстів нарешті впав на кандидата, який був найменш огидним для більшості курфюрстів. Ця честь була покладена на небажаного прелата, кардинала Яна Казимира,
брат покійного короля. Це рішення виявилося кращим перед вибором російського царя Олексія, чиї амбітні плани передбачали об’єднання Польщі та Росії в «особистій унії».
Кардинал Іоанн Казимир (який так дивно закінчив свої дні у вигнанні як абат монастиря Сен-Жермен де Пре в Парижі) був описаний як «надто пристрасний для Церкви, надто слабкий для престолу і, перш за все, занадто чесний і прямолінійний для свого часу та країни». Його перший королівський акт показав останні риси. Відмовляючись слухати прибічників князя Єремії, — який, незважаючи на ґрунтовне побиття польських шляхтичів, продовжував погрожувати непокірним козакам усілякими законними покараннями, урочисто проголосованими на високому конклаві сейму, — він запропонував поводитися з Богдановими військами на підставі їхніх старих гарантій.
За своїм королівським підписом він написав їхньому вождю, пропонуючи майже в тих термінах, які використовуються між сувереном, забути минуле. Водночас він обіцяв відродити й підтвердити давні привілеї козаків, які так віроломно порушили єремівці. Королівському гінцю було наказано одночасно передати Богдану, якщо він готовий їх прийняти, хоругву з кінського хвоста та інші регалії, якими раніше нагороджували кожного козацького гетьмана польські королі. Хоча воєнна доля піднесла таку шановану людину вище
БОГДАН: