Галіцин і його завсідники знову з’явилися на сцені, атакуючи козацькі загони з такою силою, що в ході шестигодинної боротьби повстанці, у свою чергу, були повністю розбиті. Цього разу Пугачов з кількома наступними низу ледве вдалося втекти в невідому країну серед передгір’їв Уралу. Завдяки успіху цих військових дій велике козацьке повстання в Європі, як правило, мало бути припинене. Але справа Пугачова була ототожнена з кривдами селян, стражданнями насильницьких колоністів сибірського пограниччя та «привілеями», яких козаки вважали себе несправедливо позбавленими. Навіть дикі племена башкир і калмуків, що населяли пустелі і степи навколо Оренбурга, сподівалися на Пугачова звільнити їх від податків і повинностей, накладених на них катерининськими старшинами. Крім того, його нещастя значною мірою сприяли знищенню негативного враження, яке його надмірності справляли в умах пуританина Раскольники. У дедалі зростаючій кількості новобранці знову подорожували пустельними шляхами, невідомими росіянам, щоб приєднатися до нової «Армії помсти». Захоплені його незламним красномовством та енергією, його дикі вершники раптово налетіли на прикордонні блокгазу, не вводячи в оману чиновників, які вважали, що повноваженням Пугачова чинити пустощі прийшов кінець.
Цього разу для вирішення ситуації була покликана допомога одного з найздібніших російських генералів Майхельсона (солдата шотландського походження, улюбленого учня великого Ромарзова). Була прийнята абсолютно нова тактика. Кількість кінних військ була імпровізована з піших полків, і під час а
Триденна битва Міхельсону нарешті зуміла загнати ворога в кут. Нищівна поразка поставила хрест на дивній кар'єрі козака «Петра III» — не більше «редівів». Пугачеву вдалося втекти, але ветеранські загони, включно з кількома полками донських козаків, що нещодавно повернулися з турецьких воєн, тепер використовувалися російською владою для полювання на розрізнені групи незадоволених. Останній трагічний епізод, як-небудь, додався до поганої слави атамана.