В окрузі Устюг, на північ від Вятки, родина російських хояр татарського походження Строганових протягом кількох поколінь розробляла соляні та залізні копальні. Незважаючи на те, що вони належали до купецького класу, на їхню користь, здається, було зроблено виняток із жорсткої політики цензури.
* Waliszewsld, op. цит., стор. 469. Див також «Сибір» М. П. Прайса.
тралізація, прийнята московськими князями. Строганови не тільки користувалися «правами вищої справедливості і низького», але також їм було дозволено утримувати збройні сили на основі, яка готувала їх або до торгівлі, або до війни з сусідніми сибірськими вождями. Схоже, що їхня затія процвітала, оскільки в 1558 році Анакієвич Строганов (згідно з записами, що збереглися в Москві) звернувся до Івана Грозного з проханням про «подальшу концесію 106 квадратних верст на березі Ками*, де він запропонував «звести форт проти татар».*
* У жовтні 1915 року авторові довелося відвідати місто Великий Устюг, стару столицю країни, якою правили Строганови. До цього місця, колись такого віддаленого, можна було без труднощів дістатися, проїхавши новою залізницею, що з’єднує місто Котлас із Транссибірською магістраллю. Це місто (майже таке ж стародавнє, як Великий Устіоуг) на початку світової війни мало велике, хоча й тимчасове, процвітання через інтенсивний річковий рух, який зростав уздовж північної Двіни. Тут мандрівникові необхідно пересісти на річковий пароплав, який, боровшись день і ніч з повільною течією річки Устюг, нарешті висаджує своїх пасажирів у стародавньому прикордонному місті, звідки Єрмак вирушив на підкорення Сибіру.
Перший вид на Велі-Оустюг — благочестивий силует тридцяти чи більше великих церков і монастирів міста, що раптово розриває одноманітну лінію небосхилу низькорослих ялин, що на милі межують із майже безлюдними берегами річки — представляє цікавий і незвичайний випадок у мандрівці. За кожну оцінку