Саме на чолі майже 100 000 козацьких вояків і орди татар, яких обіцяне пограбування похських замків залучило на бік їхніх найзапекліших ворогів, гетьман відкликався вимагати звіту від Конєтпольського. У міру його просування до його прапорів стікалися нові добровольці: козаки, селяни та пани з України, яких релігійні переслідування вигнали з їхніх маєтків. За кілька тижнів він очолив армію іррегулярних військ, яка нараховувала приблизно 300 000 чоловік — цілий озброєний народ. Відтепер і до самої смерті Богдан був некоронованим королем — головою а козацький народ вперше об'єднався. Як символ чи скіпетр влади він ніс у руці очерет з берегів Дніпра.
Думаючи без праці розгромити це строкате зібрання (бо, незважаючи на міцні батальйони запорізьких прикордонників, козацькі польки ледве зрівнялися з регулярними військами, які утримувала польська республіка), блискуча рота шляхтичів вирушила з Варшави «в погоню». Їхнім керівником став молодий відважний генерал — Стефан Потоцький. Під Золтиводами — Жовтими Водами — ця армія польських шляхтичів мала намір обійти селянські ватаги, але їх власна поразка була повною й нищівною, я
Владислав, польський король — мудрий правитель розсіяної шляхти — отримав на смертному одрі послання від Богдана. Хоча козацька старшина тепер перемогла, його лист був покірною пропозицією (від 2 червня 1648 р.), яка пропонувала, а не диктувала умови почесного миру. Головним привілеєм, якого вимагали, було запевнення, що «давні права» козаків, зокрема знаменитий «Реєстр вольників», мають бути відновлені, а також надання права вільного віросповідання особам греко-православної віри. Можливо, сама м'якість тону спілкування Богдана ввела в оману князя Єремію Вишновецького, нового начальника польських військ. Принц Джеремі був втіленням єзуїтської нетерпимості та вродженої зарозумілості, але до цих де-
БОГДАН:
до своїх здібностей він приєднався до однієї сумнівної чесноти — дурної й нерозрахованої хоробрості. Зміцнений кількома незначними успіхами серед своїх повсталих сіл, тепер він думав лише про покарання кривдників. "Бий, щоб відчули!!" він наказав своїм суддям і катам. Розповідь про його «страшність» викликала в козацький табір нові й відчайдушніші втечі добровольців.