регалії, складені з азіатських символів, визнаних козаками верховною владою, а саме: гойдава або жезл отамана; штандарт бунчука або кінського хвоста, подібний до того, який носили перед генералами-завойовниками Чингісхана. До них були додані знаки польських прикордонників — велика посадова печатка та прапори, які відрізняли найманців, яких наймали польські королі.
У сільськогосподарських поселеннях або станицях України козацькі побори поділялися на полки або полки. Вони, у свою чергу, були поділені на роти по сто чоловік, які називалися сотнями, організація, яка збереглася в козацьких військах і сьогодні. Попри те, що польський король призначав генерала артилерії, або обозні, і писаря, або писаря, щоб допомагати гетьману (і водночас наглядати за більш технічними деталями військової організації), у воєнні звичаї козаків не втручалися, а їхні особливі методи ведення бою та дисципліна загалом зберігалися.*
* У «меморандумі», написаному палацином Яном Собеським для повчань свого сина Яна, короля-героя, який мав піднести Польщу до найвищої вершини її слави, сучасна козацька цивілізація польського кордону описана так: «Після повернення з численних набігів і походів проти ворога частина цих ветеранів повертається до свого штабу на островах. Дніпро, але переважна більшість ан-
Бажаючи спочатку зміцнити козацький стан, польські шляхтичі дозволили цим племінникам розширити свої двори та поселення на південне Поділля та Волинь, дозволивши їм записати до «вільних козаків» усіх російських кріпаків-утікачів та інших чужинців, яким вдалося приєднатися до їхніх сил. Цією мудрою політикою Баторі мав намір створити між кордонами Польщі та зростаючою могутністю Росії військову державу чи провінцію, віддану інтересам виборного королівства. Водночас, окультуривши багаті степи України, які стільки століть лежали спустошеними через страх перед татарськими нападниками, він відкрив нові канали для торгівлі польських міст.