збагачені своєю здобиччю думають лише про повернення до радощів сімейного життя. Таким чином вони таборуються зі своїми дружинами та дітьми в містах, що належать короні чи знаті, змінюючи монотонність, проводячи між собою часті збори, де дискусія часто закінчується кривавою битвою.... У містечку Трітчиморові, що під Києвом, яке їм подарував Стефан Баторі на знак визнання їхніх заслуг, вони мають свій арсенал, свою скарбницю та свій спільний ринок або місце зустрічі. Тут вони збирають здобич, зібрану своїм піратством у турецьких містах Румелії та Малої Азії. Тут також дбайливо зберігають грамоти, надані їм Республікою Польща, і прапори, які вручали їхнім лідерам польські королі в тих випадках, коли їх просили взяти зброю на захист держави» (Сальванді, Жан Собеський. Том I, сторінка 182.)
Цим мудрим планам не судилося повністю здійснитися через кілька причин, які важко передбачити.
Розглядаючи історію України, слід розрізняти землеробські козацькі поселення Верхнього Дніпра та форпости чи гарнізони «За-Порогу», до якого перші були притокою. Катаракти Нижнього Дніпра розділені прямо під сучасним містом Катеринославом архіпелагом із сотень скелястих островів, вкритих чахлим чагарником. Щоб пройти через таємні канали цього водного лабіринту, потрібне рідкісне вміння володіти веслом, знання, яке можна здобути лише через постійне знайомство, будь-який із цих островів, ізольованих порогами, міг запропонувати майже неприступний захист від атак армії, не забезпеченої артилерією5^.
Головний табір або січ козацького гарнізону встановлювався на одному з більших островів або в якомусь важкодоступному місці на річці. Крім того, цей головний табір часто переносили з одного місця в інше, так що таємниця, яка оточувала його розташування, приховувала різноманітну чисельність його гарнізону та ускладнювала атаку.