Рівні рівнини та степи Південної Русі були відомі стародавнім як широке русло, за яким слідували припливи та відпливи кожної нової хвилі завоювань чи міграцій, що проходять між Європою та Азією. Легіони Риму та Візантії вважали, що цю територію неможливо зайняти військовою силою, як і відкрите море. Маловідома історія «Scj-ihia» — від найдавніших часів до тринадцятого століття християнської ери — представляє заплутану картину варварських племен, що тиснуть одне на одне, сильніші виганяють слабших із кращих мисливських угідь. Часто, добровільно чи силою, переможці включали переможених у свою власну «вищу» цивілізацію. Є багато причин, чому важко або неможливо з будь-яким ступенем достовірності прослідкувати національну історію цих рас. «Їхні давно забуті чвари, їх змішування та розлуки, перш за все постійні зміни їхніх імен і місць проживання роблять вивчення їхньої історії так само складне, як і збиткове» (Lesur, Histoire des Kosaques,)
Це ігнорування змін — політичних та економічних — які постійно відбуваються вздовж аморѣних расових кордонів Східної Європи, продовжилось і в наш час. Але періодично ці слов’янські кордони, що відокремлюють Захід від Сходу, стають ареною політичних потрясінь, настільки масштабних за своїми наслідками, що, у свою чергу, похитуються самі основи європейської цивілізації.
Велика татарська навала, яка протягом тринадцятого сторіччя вийшла з Азії та поширилася степами Південної Росії, була подією такого масштабу, що її відлуння долетіло до найвіддаленіших держав Європи. Прибуття загонів утікачів хоманів, чорних булгар та інших диких степових племен до двору Бели IV, короля Угорщини, спершу поширило славу та жах цих нових загарбників. З цих біженців та їхніх описів ворога володарі християнського світу з жахом дізналися про долю, яка за короткий проміжок у кілька місяців спіткала найпотужніші твердині князів Буса та Московії. Навіть поляки — чия більш цивілізована та войовнича держава загалом вважалася оплотом, що відокремлював «варварів» стародавньої Скіфії від спільнот Європи — були змушені піти на найкращі умови: сплатити принизливу данину загарбникам.
ПОХОДЖЕННЯ «ВІЛЬНОГО НАРОДУ» 3
Держави Європи тепер бачили на кордонах своїх власних імперій ворога, набагато страшнішого, ніж сарацинські «невірні», проти яких вони вели свої містичні хрестові походи. Відмовившись від своєї мрії врятувати Гроб Господній, імператор Фрідріх II застосував усе своє красномовство, щоб об’єднати християнських князів у союз проти монголів. Римський понтифік, побоюючись за християнську релігію, проповідував священну війну. Святий Людовик готувався виступити особисто проти варварів.