Строганови, збудивши жадібність і честолюбство козаків, спростили завдання їхньому ватажку. Розповіді про багатства, які чекають на них, як тільки можна буде перетнути охоронюваний лісом гірський ланцюг Уралу, вони жадібно слухали протягом довгих зимових ночей вимушеного неробства. Таким чином, з недисциплінованої банди розбійників і хуліганів геніальний лідерський талант Єрмака створив невелику, але дуже загартовану маленьку армію, здатну протистояти труднощам, з якими їм довелося зіткнутися вдруге.
Проте кінець другої літньої кампанії виявив, що Єрмак просунувся лише трохи далі, ніж наприкінці попереднього року. На берегах річки Ка, або Срібної річки (струмок, який з тих пір став відомим своїм рибним промислом), він вирішив провести зиму в укріпленому таборі. Це дозволило йому, незважаючи на жахливі страждання від холоду, йти далі з першими ознаками весни, його маршрут слідував за течією річки Тура.
До цього моменту головними труднощами на маршовому шляху Єрмака були природні перешкоди і проблема з отриманням провіанту. Але тепер експедиція зіткнулася з більш відважними ворогами. Татарські та очолювані татарами племена на берегах потоку, за якими вони були змушені йти, чинили впертий і несподіваний опір. Ціле літо було поглинено жорстокими сутичками з новим ворогом (1580).
Третя довга північна зима пройшла в маленькому містечку Чингіс, поблизу сучасного міста Тіумень. Татарські мешканці цього місця накопичили значні запаси зерна, а крім того, мали отари овець і великої рогатої худоби, так що зима для козаків проходила досить приємно. Весна застала їх, що спускалися по розбухлій Турі (прагнучи взяти русло річки, яку тепер визнають Тоболом, води якої, як повідомлялося, були судноплавними), і тут Єрмак і його послідовники вперше зустріли величезну чисельністю та технікою армію. Не менше шести об’єднаних татарських отаманів, зібравши своїх підданих племінників вогулів і остяків, чекали приходу козаків у легко оборонюваному проході. На щастя, останні тепер змогли побудувати та спустити на нижню течію Тури «довгі човни», якими багато хто з їхнього числа навчився вміло маневрувати серед скель та порогів Дніпра.
Сили ворога, захищаючи кожен скелястий перевал і складний волок, хоча знову і знову розсіювалися, поверталися з новими підкріпленнями, щоб перекрити шлях. Більш слабкодухі серед козаків почали говорити навіть про повернення до Росії. Але Єрмак тепер міг собі дозволити придивлятися до протестів цих невдоволених. У безстрашного лідера нарешті з’явився аргумент, на який немає відповіді: