Хто насмілиться називати себе Господом християн, але я не вавилонський кухар, я пивовар Єрусалиму! Коза-охоронець стад Олександрії! Свинар Великого і Малого Егй^та! Вірменська свиноматка і татарська коза! Нахабний L^nbeliever! Нехай диявол візьме вас! Козаки відмовляють у всіх вимогах і клопотаннях, які ви зараз висуваєте до них — або які ви в майбутньому вигадаєте. Дякуємо за поблажливість відповісти Вам!
(Підпис) Іван Сірко і козацькі війська/*
Оригінали названих вище послань, які зі зрозумілих причин значно скорочені й видозмінені, знаходяться в літописі Київському, т. II, стор. 371, 382, 1891. Див. також брошуру, видану в Петрограді в 1902 р. професором І. Євамицьким,
ЄРМАК І КОЗАЦЬКЕ ЗАВОЮВАННЯ СИБІРУ
ЗГІДНО з Лесуром, французьким істориком (який за наказом Наполеона написав ретельну та ерудовану «Історію козаків»), доля гетьмана Єрмака та його послідовників Донського була винятковою долею приєднати величезну імперію Сибір до російської корони, скоріше випадково, ніж через будь-який навмисний план відкриття чи завоювання. У ході спроби втекти від помсти, яку вони зазнали порушенням миру, оголошеного на Волзі Іваном Грозним, цей загін козаків-грабителів був відрізаний царськими військами від доступу до «Вільних степів» і змушений підніматися течією могутньої ріки на невідому північ. Тут Єрмак повторив серед аборигенів Арктики подвиги, які можна порівняти лише з тими пригодами, які трапилися поколінням раніше Пісарро під час його завоювання Перу*.
Величезна земля, відома як Сибір, охоплює майже чверть території земної кулі. До другої половини п'ятнадцятого століття цей великий простір
* Див. Lesur, op. цит. том. I, Сторінка 224.
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
територія була настільки ж невідома Європі, як бездоріжний океан, який перетнув Колумб. Приблизно в той час, коли було відкрито континент Америки, росіяни вперше вступили в стосунки з тим, що тоді називали землею «лугра», широкою «заглибленою країною» за низьким хребтом Уралу. На дикі племена цього пограниччя вільні міщани «Господа Великого Новгорода» обклали данину шкурами і дорогоцінними металами*.
У невдалий момент — відразу після завоювання Казані (1556) і до того, як Іван Грозний розпустив свої війська — сибірський князь на ім’я Ладігер спробував ухилитися від обіцяного щорічного податку, який раніше сплачувався Новгородській республіці, чиї вольності московські царі потоптали незадовго до цього. Втрата данини, сплаченої тридцятьма тисячами підданих сибірського князівства, — яка була встановлена в розмірі «шкури куниці на душу населення», — скерувала увагу страшного царя на ресурси величезних невідомих територій на схід від його імперії.