зіграла таку велику й виняткову роль. «Здібний, і як державний діяч, і як воїн, наданий усіма великими державами королівським статусом, Богдан до кінця своєї кар’єри продовжував вести життя селянина чи простого солдата. У тій самій кімнаті, яку він ділив зі своєю дружиною та дітьми, він приймав посольства від найбільших коронованих особ Європи. Раптовий апоплексичний інсульт, який охопив ветерана-козацького старшину, усунув фактор, який на десять років відіграв роль у Східній Європі, яку порівнюють із роллю Кромвеля на Заході, але сьогодні ім’я Богдана майже забуте в історії.*
^Хоч читачі англійської раси можуть вважати перебільшеною паралель між козаком Богданом і великим Покровителем, ми мусимо взяти до уваги в нашому судженні цих людей та їхні амбіції, дуже різні обставини, з якими вони зіткнулися. Обидва намагалися, в ім’я свободи, створити вільні держави нації, які щойно вийшли з-під тиранії феодальних інституцій. Обидва прагнули зберегти незалежність від автократичних урядів, які їх оточували, демократії, передбачаючи сучасні демократії.
Але, напевно, під «вольністю» козацькі товариші Богдана мало що розуміли, окрім розсудливості. Під час облоги Замостя в найфатальніший момент їхньої національної долі навіть престиж лідерства Богдана не міг перешкодити
* Салванді. _
велика кількість його прихильників покинула козацький табір, щоб сховати багату здобич із замків, пограбованих дорогою. Козацьке військо, що залишилося, «з подивом спостерігаючи, що їсть свою грубу пайку зі срібних тарілок, п’є з золотих келихів і спить на ложах, вкритих найбагатшими хутрами, проводило дні й ночі в оргіях і маскарадах. Прості селяни, одягнені в крадене вбрання знатних єпископів і палатинів, змарнували суворі можливості, здобуті їхньою мужністю».
Зі смертю Богдана вільна козацька держава, яку він заснував на Україні, розвалилася майже за одну ніч — і його великі задуми не відродилися до останнього часу.
РОЗДІЛ V