Усвідомлюючи важливість закріплення лояльності цієї важливої частини козацької громади, цар на ранніх етапах подій, про які щойно розповідається, переслав на січ подарунок у розмірі шістдесяти тисяч флоринів. Однак незалежний гумор цих воїнів мав приємно залишити гроші, надіслані росіянами, і водночас декларувати Карла та його польських союзників. На сторінках «Історії» Норберга подано повний звіт про ці переговори, в яких звичаї колись відомого запорозького братства постають у не дуже гідному світлі. Їхнім «військовим» ватажком, або кошовим отаманом^ був у цей час козак Гордянко. Незадовго до цього цей достойник ледве уник розправи під час бурхливих громадських зборів, які обрали його на посаду — факт, за який він покладав відповідальність на посланців царя. Саме спогад про цей випадок, мабуть, спонукав його так гаряче прийняти справу гетьмана Мазепи. На нараді в таємному місці на березі Диканьки було домовлено про тимчасове підпорядкування запоріжців гетьману України. Кінський хвіст штандарти запоріжців були опущені перед державним прапором України, а Мазепа у красномовній промові вказав на необхідність союзу проти царя. Щоб офіційно відсвяткувати приєднання запоріжців до «козацької справи», для делегатів від сідців тепер було влаштовано бенкет. Навколо дошки, прикрашеної чудовим сервізом із срібного посуду (позиченого на цю нагоду в одного польського пана з Мазепиної свити), запоріжці відновили свою урочисту присягу на вірність справі Карла XII і польській стороні, з якою він був у союзі. При виході з намету, де відбувалися ці церемонії, запорізькі делегати були виявлені в стані повного сп'яніння. Дехто з більш нетверезих навіть наполягав на тому, щоб забрати срібні тарілки та келихи на згадку про цю подію, кажучи, що це привілей запоріжців. Нещасний дворецький у необдуманій спробі врятувати майно свого хазяїна викликав гнів цих бурхливих гостей і був схоплений і зарізаний до смерті. Не задовольнившись тим, щоб відстояти свою ущемлену гідність, знатні запоріжці заявили тепер через свого кошового, що якщо їм не дозволять зберегти цю здобич, згідно з давнім звичаєм, вони негайно розірвуть новоутворений союз, до якого вони залучили своїх прихильників. Справа була врегульована задовільно, але під час наступної бесіди з Королем Швеції це сталося вважалося розумним вимагати від запорізьких посланців обіцянки «до бенкету не отримувати дрмик». Саме від примхи таких союзників Чарльз покладався, щоб повалити владу Петра Великого!*
* Дивний пережиток «козацького права» щойно виявився через випадок, пов’язаний із нещодавньою союзницькою окупацією Архангела. Під датою 5 квітня 1919 року Xew York Times надрукувала таку телеграму: