У 1686 році Москва і Київ, і Смоленськ були залишені Польщею під управлінням Росії, а цар зобов’язувався підтримувати порядок на неспокійних кордонах кримських татар, таким чином залишаючи Собеському свободу продовжувати свій знаменитий хрестовий похід проти свого заклятого ворога, турецького султана.
Завдяки вправній дипломатії царя Олексія — навіть більшого як будівничого імперії, ніж його син Петро Перший — ці переговори врешті-решт привели до зближення зв’язків козацтва з російською короною. Їхня вперта гордість і рішучість реалізувати свої феодальні «права» над вільним і войовничим населенням втратили перед польськими шляхтичами прикордоння юрисдикцію, на яку вони раніше претендували. Не слід, однак, припускати, що, переходячи до Росії, козаки відмовилися від своїх претензій на автономію.
Історія козацьких повстань у вісімнадцятому столітті займає важливу сторінку російської історії.
Навіть за режиму останніх Романових щороку в багатьох церквах Росії відправлялася служба для урочистого прокляття — з повним ритуалом — усіх релігійних і політичних єретиків, які в минулому наважувалися порушити громадський порядок імперії. Окремо названі імена в
THi: БОРОТЬБА ЗА УЄХАЙН 99
«Лжедмитрій», Борис Годоїмов, Стенька Разін, Мазепа і Пугачов були зустрінуті духовенством громовими відповідями «Анафема!
Той факт, що троє осіб, визнаних гідними цієї дивної відзнаки, були козаками, тоді як «Лжедмитрій» загалом користувався їхньою підтримкою, здавалося б, демонструє, що навіть міцне вариво, яке міститься в «плавильному котлі» російського імперіалізму, виявило труднощі в поглинанні таких непокірних елементів, як «республіки» Дніпра, Дону та Яйка.
Незважаючи на його короткочасне значення, козацьке повстання під проводом Стеньки Разіна в 1671-3* роках можна відкинути як спалах прикордонного хуліганства під проводом особливо успішного річкового пірата та розбійника. Скориставшись часами голоду й лиха на Волзі, Разін став таким собі прикордонним Робін Гудом, насолоджуючись популярністю, яку легко набуває кожен, хто намагається помститися за кривди бідних на гаманці багатих. Крім того, його ім’я завжди буде пам’ятатися в Росії через його зв’язок із незабутнім звуком пісні «Волга, Волга» тощо. Але його повалення під Зимбірськом Барятінського та його страта в Москві поклали раптовий кінець кар’єрі, яка не залишила жодних наслідків.**
* Дати вказуються по-різному від 1673 до 1679. ** Інцидент, описаний у популярній пісні «Волго, Волго», розповідає про готове вирішення Разіним етичної проблеми.