До цього моменту підходять легенди про обійстя Мазепи поява серед козаків дала місце більш достовірним переказам. Кілька років по тому ми бачимо, як він — у свою чергу піднявшись на посаду гетьмана — здійснює серію набігів разом із російськими військами проти кримських татар. Ці сутички привели до створення його репутації не лише як блискучого та успішного лідера у прикордонній війні, але й як надійного інструменту російської політики.
Під час першої облоги Азофа Петро Перший з особистих спостережень вперше навчився оцінювати якості та військові здібності своїх нових підданих-козаків. ^Коли в 1695 році перед цією сильною фортецею відбулася серйозна перевірка російських військ, саме мобільність і ресурс козацьких загонів під проводом Мазепи прикрили відступ знаменитих «Зевих армій», організованих царем за європейським зразком. Імператор або «бомбардир Петро», який служив на той час у їхніх лавах під командуванням генерала Лефорта, взяв участь у всіх труднощах цього відступу. Однак саме завдяки таким поразкам було отримано всі військові переваги Петра Великого. Помилка стратегії, яка не змогла захистити його об’єкт під час цих перших операцій, була відкинута, і тепер Пітер задумав захопити Азоф комбінованою атакою з моря та з суші.
У верхів'ях Дону цар відразу почав будувати свою армаду, що складалася з «двадцяти двох галер, ста плотів і каное»* Кількість останніх суден свідчить про те, що роль козаків і особливо запоріжців у цих перших російських морських операціях мала бути значною. Покладаючись на їхню майстерність річкових човнярів і тактику, розроблену під час багатьох набігів на турків у Чорному морі, вони тепер були кинуті в раптовий напад на турецький флот. річкові човни, подібні до тих, які використовували запоріжці, не вагаючись атакували великі турецькі галери, що захищали комунікації, за допомогою яких обложена фортеця отримувала провізію з турецьких колоній Анатолії.
Можна легко уявити, з яким ентузіазмом і тривогою цар стежив за долею козацького нападу. Петро сам командував маленьким дерев'яним фрегатом. Тепер він став «стерновим Петром Олексійовичем» і служив під командуванням «адмірала» Лефорта (бо разом із головними офіцерами свого штабу він прийняв морські звання та обов’язки). У рукопашному зіткненні, що виникло, були продемонстровані вундеркінди доблесті. Мало-помалу несподівані маневри підручної козацької флотилії повністю подолали регулярнішу морську стратегію турецького воєначальника. Османський флот поступово розпорошувався, а важкі галери — відокремлені від своїх побратимів і втрачені безпорадними — були закриті.
* Рамбо, «Histoire de Russie», стор. 363,