в Литві. Росіяни, які тим часом просувалися до Балтики, були вражені цими подіями. На дозвіллі Карл зараз завдав царським військам великої поразки під Нарвою. Ця перемога, тим більш принизлива, що навіть особиста хоробрість Петра була задіяна в історіях про його боягузливу поведінку під час битви, також поставила під загрозу впевненість росіян у цінності військових реформ, які він так старанно запровадив замість їхньої старої підготовки та тактики. Тим часом, ізольований від своїх підданих інтригами Пайпера (видатного міністра закордонних справ Карла, чия дипломатія була майже такою ж сумнівною, як меч його господаря), король Польщі став безчестним втікачем у своїх володіннях. Новий кандидат, нав’язаний полякам в особі Станіслава Лещі Тиського, був лише покірним представником справжнього короля — Карла Шведського.
Але геній Петра Великого ніколи не виявлявся так яскраво, як після цих катастроф. «Шведи, — повторював він знову й знову, — скоро навчать нас воювати». Зібравши нову армію, він спробував втрутитися на користь поваленого саксонського курфюрста Карла, який легко розгромив їхні об'єднані зусилля під Альтрансштадтом (1706). Навіть виборчі домініони Саксонії тепер опинилися під загрозою, і Август, щоб врятувати свої німецькі володіння, був змушений формально відмовитися від усіх претензій на трон Польщі. Отже загрозливою була небезпека того, що він погодився на прохання Карла написати вітального листа своєму наступнику Лещинському. Проте Петро вирішив продовжити змагання.
У тривалій боротьбі між Росією, Польщею та Швецією, яка почалася, успіх майже незмінно супроводжував армії Карла XII. У цей період доля Швеції досягла найвищої вершини. Тепер історики бачать, що рішучість «Божевільного короля» зруйнувати ярмо московського впливу в Польщі, завдавши удару по серцю величезної імперії Петра, була не просто військовою авантюрою. Успіх такого плану захистив би нові шведські володіння вздовж Балтійського моря та закріпив на довгому фундаменті його майже реалізований план перетворення Швеції на верховного арбітра на півночі.
Але за дев'ять років, що минули після битви під Нарвою, Карл витратив накопичений Швецією скарб людей і грошей. Необроблені новобранці тепер послабили ряди ветеранських полків, які він успадкував від свого батька. Юнацька гордість і впертість спонукали його відкинути розумних міністрів, чиї поради були такими корисними в попередні роки його правління. Карл міг би з усіма перевагами погодитися з миром, якого так щиро бажав цар, щоб здійснити свій великий план внутрішніх реформ. Він, тим не менш, продовжував активну підготовку до нового походу.