* Указ, виданий Катериною в серпні 1775 р., містить ретельний аналіз її політичних мотивів знищення запоріжців. Крім того, він втілює в собі цікавий огляд історії сітча, який загалом став основою для рідкісних досліджень, присвячених цій темі. Наступний повчальний уривок, мабуть, свідчить про те, що імператриця покладала значну частину провини за безладну поведінку запоріжців на їхню огиду до сімейного життя: «...Історики говорять нам, що колись запорізькі козаки складали частину малоросійських козаків, але потім вони відокремилися від них і прийняли свої власні звичаї та звичаї. государями, останні утвердилися за катарактами Дніпра, де, потроху збільшуючи свою кількість, вони нарешті утворили войовниче та політичне об’єднання, настільки ж унікальне за своїми звичаями, наскільки воно суперечило поглядам Творця. Одне з основних правил установи забороняло козакам везти з собою з України своїх дружин або дітей.... Цей козацький звичай, що виник з бажання не наражати родини на ворожу лють, а також з метою покращення їхньої дисципліни, звільнивши їх від домашніх зв’язків, запоріжці зрештою поставили на місце кардинального принципу. Через дію свого закону, який наказував целібат, вони забули рідну землю і жили на берегах Дніпра в стані абсолютної безвідповідальності».
поселення чи станиці Малої Росії наприкінці вісімнадцятого століття мало відрізнялися від поселень Онодворців, чи селян-власників Великої Росії. Зі слів тогочасних письменників випливає, що войовничі якості, які раніше вирізняли Україну — підживлені життям безперервних походів проти численних ворогів — значною мірою зникли в умовах, спричинених тривалим примусовим миром після міцного встановлення російського правління.
Стара система землеволодіння швидко зникала, а з козацької землі вже були утворені великі маєтки, надані російським і польським шляхтичам. До того ж у цей час на давню територію Вільної України з усіх боків вторглися наступи російських колоністів. Ціла нова провінція, відома як Нова Сервія, таким чином була поселена на тюрецьких кордонах з населенням, набраним з християнських провінцій Туреччини та селянами Північної Росії. Щоб якнайшвидше закріпити цих прибульців, Катерина послала драгунські полки зорати й засіяти ці родючі території, які через страх перед мусульманами довго не оброблялися.