Були, однак, зроблені заяви, щоб спонукати запоріжців «до законів цивілізації». Даремно вони заперечували, що їхня організація завжди існувала в такому вигляді. Свою особливу дисципліну (точніше відсутність військових правил) вони виправдовували успіхами своєї тактики проти ворогів Росії. Забувши про свою часту нелояльність, вони посилалися на укази колишніх царів, які назавжди підтверджували їхні привілеї. Їх улюбленою погрозою під тиском офіцерів Катерини було вдавати, що вони збираються повернутися до своєї турецької вірності. Таким чином, поки тривала війна з султаном, Катерина боялася покарати їхню зухвалість.
Але з підписанням Кайнарджійського договору імператриця звернула увагу на реорганізацію російських прикордонних провінцій проти можливого відновлення турецької агресії. Тепер було постановлено, щоб Запорозька січ, осередок усіх безладів на Україні, зникла. Навіть у привілеї бадьорої або героїчної кульмінації їхньої довгої кар'єри безладдя їм було відмовлено! Сила військ, настільки переважна, що опиратися було б божевіллям, оточила твердиню з усіх боків. Цілком здивовані й налякані таким рішучим походом запоріжці «без кровопролиття» здали зброю представникам катерининської влади. Січ оголошувалося «назавжди знищеним, а ім’я Запорожжя стертим». Для ефективнішого убезпечення від реорганізації їх банди територія запоріжців була поділена між сусідніми губерніями Малоросії та колонізована «іноземцями». Землі колись під безпосереднім контролем січі тепер входять до складу російського «уряду», Катеринаслава, Херсона і Тавриди*. Умови проживання козаків у