Смерть Катерини Великої привела на престол її сина, імператора Павла. Цей імперський Гамлет, чия юність постійно була затьмарена долею його батька, завжди вважав свою матір у світлі узурпатора. Постійні роздуми над своїми уТонгами та нещастями зробили його насправді не кращим за божевільного. «Ви повинні знати, — заявив він одного разу іноземному послу незабаром після вступу на престол, — що в Росії немає нікого, гідного уваги, крім того, з ким я розмовляю, та й то лише в той час, коли я до нього звертаюся». Але імператор Павло мало що нагадував характер Людовика XIV, окрім його надзвичайної самовпевненості. Цар ненавидів усіх, хто знайшов милість в очах його матері. Кожен план, за допомогою якого вона підняла свою усиновлену країну до першої європейської держави, навіть славетні військові традиції правління Катерини, були зведені нанівець і переглянуті. Реформаторська манія і його пристрасть до копіювання прусських зразків не оминули навіть національні однострої російської армії, такі придатні для мінливого клімату та умов степу.
ведення війни. Їх замінили обтягуючі прусські військові туніки, плетені черги, черевики з пряжками, гетри та незграбні боброві капелюхи, які носили лінійні війська Фрідріха.*
Наскільки серйозно ставився імператор до цих військових деталей, свідчить його ставлення до генерала-ветерана Суварова, героя сотні переможних боїв, якого відправили до Сибіру за те, що він склав невелику риму, в якій дещо зневажливо порівнювалися достоїнства «пороху» і «пороху».
«Росія більше не шукає ні завоювання, ні воєнного посилення — лише миру». Це була банальна звістка, яку дипломатам Павла було доручено донести до розгубленої Європи I
У гонитві за своєю манією зруйнувати плани свого великого попередника, російські війська на кордонах Персії були настільки раптово відведені, що відважне маленьке королівство Грузія, яке протягом століть було оплотом християнства проти сил ісламу, залишилося нести, майже без попередження, основний тягар нерівної боротьби.
За цей час об’єкт нашого етюду, гетьман Платов, як і багато інших з Катерини, мав нещастя потрапити під хворобливе невдоволення імператора. Причини наказу про заслання його в губернську столицю Кострому, звідки він був незабаром, не були названі.
* Див. Rambaud, "Histoire de Russie", стор. 513.
потім під посиленою охороною привезли до Петрограда й ув'язнили у фортеці св. Петра і Павла*.