З іншого боку, Бонапарт не втратив можливості примирити Павла з великими змінами, які відбулися на карті Європи після Революції. Невдовзі після обміну нотами, що безсумнівно відзначили нову диспозицію російського зовнішньополітичного відомства, європейські суди з подивом почули про «великий проект», до якого мали приступити армії Франції та Росії. З листування, яким зараз обмінювалися Пол і Наполеон щодо вторгнення в Індію, важко визначити, наскільки глибоко Наполеон увійшов у практичні деталі авантюрного плану. Його сумніви щодо його успішного результату є всюди очевидними. Але як відволікання, яке може стурбувати громадську думку у Великій Британії, і як приманка, за допомогою якої російський монарх міг би міцніше прив’язатися до своєї системи, він, безсумнівно, бачив у цій затії корисний додаток до своєї політики. У документах, де детально викладено військовий маршрут, який стояв перед франко-російськими військами, все ще можна побачити заперечення, записані почерком найвидатнішого полководця свого часу, за якими йдуть «тріумфальні» спростування російського імператора, нашкрябані неформальною рукою школяра. Відповідно до цього плану тридцять п’ять тисяч добірних французьких військ (на прохання Павла ними мав командувати генерал Массена, герой великої російської катастрофи під Цюріхом) мали спуститися Дунаєм на суднах, реквізованих у австрійського уряду. Перетнувши Чорне море до Таганрога, плоскодонки мали потім переправити їх за течією Дону до П'яті-Ісб'янки. Тут планувалося, що експедиція повинна здійснити похід по суші до Царицина на Волзі. Спустившись цією великою річкою до Астрахані, французький загін мав перетнути Каспій до Астербада, де їх мав чекати 35-тисячний корпус росіян.
Не терплячись зробити перші кроки у виконанні свого «великого задуму», Павло тепер наказав російським військам знову зайняти Кавказ, і на вимогу сина героїчного грузинського царя Іраклія це войовниче королівство було мирно включено до Російської імперії. У той же час генерал Кноррінг отримав наказ очолити російську дивізію проти верхів'їв Інду, переходячи через країну під юрисдикцією могутніх ханів Хіви і Бухари. Для сприяння цьому важкому походу гетьману донських козаків Орлову Денисову було наказано негайно рушити до Оренбурга.