Солдат, який з усіх своїх офіцерів міг найкраще допомогти імператору у здійсненні запропонованого плану, був забутим в'язнем у фортеці Святих Петра і Павла. Переведення колишнього гетьмана Платова з тюремної камери до командування важливою військовою експедицією було вчинком, який не був протилежним такому переконаному самодержцю, як Павло. Ув’язнений козацький отаман, раптово витягнутий з товариства щурів і каторжан викликом на царську раду, був упевнений, що настала його остання година. Поголений і одягнений у свій старомодний мундир — зневажаючи запевнення своїх тюремників — він попрощався зі своїми товаришами й хоробро рушив на очікувану страту. Його здивування можна уявити, коли він раптом виявив, що бічні двері ввели його до Зимового палацу, де після такої трапези, якою він не насолоджувався місяцями, його привели прямо до приватного кабінету імператора.
Заспокоєний манерою імператора (який, як розповідає сам Платов, здавалося, ігнорував як минулі кривди гетьмана, так і участь Павла в них), вчорашнього бранця запросили висловити свою думку щодо заплутаних військових справ, які тепер привернули увагу царя.
На столі перед дивно різноманітною парою були розкладені єдині доступні карти майже відомих регіонів Азії, де Павло планував зіграти роль Олександра Македонського. Ніхто краще за самого Платова не знав нездоланних труднощів цих пустельних пусток. «Ось шлях, який я вибрав для вас, — шлях Олександра Македонського», — драматично сказав імператор. «Чи можете ви піти за ним до Індії?»
Хоча Платов з першого погляду усвідомлював військові недоліки та невідповідність схеми, запропонованої імператором Павлом, (як він заявляє у своїх мемуарах) був повністю «рішучий слідувати будь-якій лінії, яка вела від в’язниці святих Петра і Павла». Не даючи жодних зобов’язань, він серйозно кивнув, схвалюючи все, що запропонував імперський стратег. Більш ніж будь-коли задоволений власним планом і тим, як він вибрав генерала для його виконання, імператор звільнив свого покійного в'язня. На лацкані платовського сюртука, пофарбованому й знебарвленому димом і брудом його в’язниці, виблискував високий російський орден святого Іоанна Єрусалимського. У його кишені була чернетка в імператорську скарбницю на майже необмежену суму і табакерка, прикрашена незначними рисами свого господаря. Цілком ймовірно, що Платов, чиї груди вже була прикрашена великою Катериною «хрестами, як цвинтар», мало дбав про ці почесті порівняно зі свободою, яку він таким дивним чином повернув.