йому вдалося підкріпити свої претензії фальстафівською армією, в рядах якої йшли чотири чи п’ять самозванців, кожен з яких уособлював якогось члена імператорської родини*.
Дуже ймовірно, що традиції цих більш-менш вдалих самозванців збереглися б у народних піснях і легендах донської станиці, де народився Пугачов. Звернувши їхній приклад до відповідальності, намагаючись використати запізнілу популярність неблагородного чоловіка Катерини Великої, бандитський ватажок лише пішов загалом успішним прецедентом, добре відомим у козацькій історії. З самого початку Пугачов, здається, не відчував труднощів у спонуканні більшості своїх товаришів прийняти його претензії бути Петром III, законним царем Росії. У той час як російська влада з глузуванням ставилася до пихатості фальшивого «монарха», який зі своєї столиці чи табору в солоній пустелі Яїк звертався до них у помпезних маніфестах, новобранці стікалися до його прапора у тривожній кількості. Невдовзі Раскольники і частина незадоволених селян і безземельних козаків, до яких загалом було спрямоване його красномовство, почали вірити в непогрішність цього лютого Месії пустелі. Кілька легко здобутих військових успіхів також додали стабільності його трону. Вміло обравши об’єктом своїх нападів майже беззахисну німецьку колону, * Див. Rarabaud, «Histoire de Russia», стор. 288.
істів, заснованих Катериною біля земель вільного козацтва, а тому об’єктів особливої ненависті всього козацького населення, — він керував народним хрестовим походом, щоб повернути цю територію попереднім власникам. Його швидкі тріумфи були навіть пом’якшені певною «королівською» милістю. Залишаючи своїм чужинцям найнеобхідніше для існування; в обмін на обіцяну данину та визнання його імперських претензій їхні життя були врятовані. У той же час багата здобич забезпечила його послідовників такими необхідними припасами та обладнанням для продовження кампанії.
Уздовж нижньої течії Яйка лише головне місто Яїкськой змогло протистояти люті нападу Пугачова. WTien закликав здатися «іменем царя», керівники гарнізону відповіли, що вони занадто знайомі з ім'ям Пугачова і репутацією бандитів, що складали його банду, щоб навіть розглядати таку нахабну вимогу. Перед обличчям цього виклику, чи то через те, що він відчував себе неготовим до облоги, чи через можливий вплив глузливої догани, яку він отримав на вірність своїх послідовників, Пугачов тепер повернувся до своєї пустельної фортеці, де почав активно вербувати свої сили для нападу на Оренбург, головне місто російських прикордонних губерній.
Оренбурзький губернатор був у той час офіцером регулярної російської армії, щойно прибулим і не маючи досвіду війни в пустелі. Під-