Загалом вважається, що Вас зазнав мученицької смерті через його відданість справі селянського переродження. Серед «старообрядництва» та інших дивних сект, які процвітали на російських кордонах, він, крім того, дуже шанувався через поблажливість, яку він виявив до їхніх братів під час свого короткого й безладного правління. Спосіб, у який імператриця змінила свого негідного чоловіка на троні, Катерина завжди залишала нез’ясованим у своїх прокламаціях, що сповіщали про цю подію у віддалених частинах імперії. Здається, існувало переконання, що законного імператора утримували у в'язниці лише чиновники, віддані Катерині та її фаворитам. Таким чином чутка про те, що «батько Петро» ще живий, ймовірно, довго ходила серед козаків азіатського пограниччя до Пугачова.
/Прагнув обернути легенду собі на користь.
Пугачев щодо цього прийому чи імітації не міг навіть претендувати на оригінальність. Лише за століття до цього хлопчика-царевича Дмитра, убитого його амбітним опікуном Борисом Гудоновим, успішно втілив таємнича особа, відома в історії" під ім'ям "Лжедмитрій". Ймовірно, це був Григорій.
^Острєп’єв, молодий чернець, який за підтримки польської шляхти (довірливість якої, з огляду на питання політики, пов’язані з нею, не має потреби розуміти), фактично зумів помститися синові російського узурпатора за злочин, до якого батько заборгував трон. Кілька місяців Григорій правив розгубленою Російською імперією як цар (1606).*
Те, що «шахрайство» Острєп’єва не призвело до встановлення нової династії на постійній основі на російському престолі, виглядає радше через характер нового царя, ніж через будь-які сумніви щодо його законних прав. Його поява як сили, здатної навести порядок у розпал «Смутного часу», із захопленням зустріла весь російський народ. Якби Дмитро не виявив себе занадто польським у своїх звичках і смаках, щоб відповідати своїм новим підданим, він, мабуть, царював би до кінця своїх днів. Але «за те, що він висміював монахів і ходив на полювання на ведмедів, як польський король, московське населення вразило його, спаливши його тіло, як «чаклуна», який обдурив народ».
Правління наступного царя Шуйського (більш легітимного, ніж самозванець, який протистояв йому) було занепокоєне цілою серією «Лжедмитріїв». Один із них, донський козак,
* Для повного обговорення проблеми «Блєдмітрія» дивіться статтю Георгія Афанасьєва в «Російському огляді» за листопад 1913 року. Письменник цитує інтерв’ю між англійським мандрівником Коксом і російським істориком Міллером, яке доводить, що останній вважав претензії Остреп’єва справжніми. Дослідження графа Шерметєва про цю таємницю, що викликає багато суперечок, ось-ось буде опубліковано.