Ситуація була добре викладена домашньою мовою делегата Уральського козацтва на козачому з’їзді в Петрограді: «Козаки — або «Вільні люди» — Росії не зберегли своєї молодості та мужності протягом цих століть нищення самодержавної влади, не навчившись зберігати свої власні якості на свій власний манер. Видовище, яке влаштували нам пророки соціалістичного культу, імпортованого з Німеччини. і проповідувана чужою расою, викликає огиду у будь-якого любителя свободи, до якої б нації він не належав. Здається, у деяких частинах Росії забули, що в організації та управлінні нашими казацькими землями ми самі розробили те, що можна назвати єдиною практичною системою спільнотного життя, яка реально функціонує десь на поверхні світу.
«Тому ми вимагаємо і відчуваємо себе більш ніж будь-коли готовими наполягати на збереженні за демократичним порядком привілеї керувати нашими власними справами — привілеї, яка не могла бути відмовлена від нас під час танічної автократії. Ми впевнені, що це може бути забезпечено лише за допомогою режиму повної місцевої автономії, що охоплює всі різні провінції старої імперії. Географічний характер Російської імперії чітко вказує на те, яка форма правління має бути подібною до того, що панує в Сполучених Штатах: федеративна республіка, в якій козацькі території, наші давні сусіди України та регіони Північної Росії, усі знайдуть своє місце, і свободу жити власним життям згідно з власними традиціями та прагненнями».
РОЗДІЛ XI
СУЧАСНЕ КОЗАЦТВО: ДОН
МОЖНА марно шукати сьогодні в багатьох частинах старої козацької України сліди її колишніх панів. Хоча на площі Києва стоїть сучасна статуя Богдана Хмельницького, козацький елемент старої прикордонної столиці, можна сказати, майже зник. Але по всій великій території Південної Росії традиції часів козацького панування залишаються дорогоцінною спадщиною. Нащадки вольниці, вписані в старі військові реєстри, і «маленькі власники» або обнодворці Харкова і Полтави почувають себе рівними колишнім великим поміщикам Закортемської Росії. Навіть неповажні спогади про «героїв» пізнішої січі — дозвільність і безладне існування Запорозького братства — згадуються з гордістю через відданість принципам особистої свободи, яка зберегла іскру вільної мужності перед обличчям Росії, що потонула в кріпацтві.
Хоча рівнини України біля Києва та Харкова давно покинули «Вільні люди» — і дикі вершники с.
степи зникли в хмарі пилу й тріскоту копит до більш близьких кордонів Азіатської Росії — їхній дух живе в індивідуалістичних і незалежних селянах-землевласниках Малоросії.