Прибуття цих новобранців до табору російського штабу в Тарантіно стало приводом для бурхливих овацій. Не дивлячись на присутність Кутусова, козацька старшина в піднесеному настрої обсипала ординарців добродушною лайкою.
полків, виставлених на парад. «Ми прийшли врятувати вас разом із усіма нашими бідолашними маленькими онуками», — кричали вони.
Вони вже довели свою цінність. Сотня одного з цих ветеранських полків (полку Ісволаського) у своєму марші від Дону до Тарантіно проходила в середньому шістдесят верст на день, що навряд чи можна порівняти з російськими військовими літописами. Навіть сам Кутусов був зворушений, побачивши, як ці славні новобранці з'явилися на службу задовго до призначеного часу. А коли серед сивобородих у їхніх рядах він упізнав бойових товаришів, які служили з ним у колишніх походах, він викликав Платова з голови свого полку і впав йому в розпростерті обійми. Поки обидва ветерани змішали сльози радості та примирення, батьки, сини та онуки вголошували один одному тости під бурхливі козацькі вигуки на тих самих біваках.*
Запізнілий відступ Великої армії Наполеона, який почався невдовзі після описаних подій, дав козакам жахливу можливість. За час тривалого перебування в Москві французькі війська втратили будь-яку дисципліну. Проти свого безладного війська-втікача, стурбованого лише досягненням російського кордону, козаки змогли відбити свої постійні, невтомні атаки. Щоб допомогти їм зібрати жахливий урожай, повсюдно\nвсюди виникали селянські ватаги. Навіть ці недисципліновані
* Тарасов А. Є. «Гетьман Платов».
сани і такі слабкі війська, як ветерани Дону, тепер могли ризикнути помірятися силою з найвідомішими полками гвардії Наполеона. Англійський «козак» Вільсон у своїх спогадах переказує моторошну приказку, яка побутувала в козацьких лавах: «Соромно залишати таких худих привидів блукати без могил».
Платов, знову повернувшись до служби у своїй старій дивізії, виділив корпус під командуванням віце-короля Італії як свою особливу здобич, війська, які все ще мужньо підтримували видимість дисципліни. Цілий день, крізь сніг, втікачі бачили далеко на страхітливому просторі білої рівнини навколо себе довгу темну лінію, що слідувала за їхнім маршем. Щойно з мушкетного пострілу чекали ночі загони козаків. Навколо кожного бівуаку їхній уривчастий сон переслідував кошмар козацьких щук. Впасти лише на кілька кроків позаду колони означало страшну смерть від рук обурених селян та їхніх захисників-козаків.