З того часу і до цього часу ведуть козацькі роди підтримували стосунки з горянами, а головні риси їхнього характеру — волелюбність, лінь, грабіж і війна. Вплив Росії чинився лише у згубний спосіб, шляхом примусових призовів, зняття їхніх дзвонів і присутності розквартированих серед них військ. Козак схильний менше ненавидіти горянина-джигіта, який убив його брата, ніж солдата, який четвертувався на ньому заради захисту свого села, але курив його курінь тютюновим димом. Він поважає свого гірського ворога; але він зневажає солдата, якого вважає чужинцем-гноблювачем.
В очах козака російський селянин — істота непоказна, неотесана й гідна презирства, тип якої він знаходить у перипатетичному малоросійському рознощику чи емігрантові, якого козаки називали шаповалом, або черепашником.
Вершина стилю тут – одягатися як Черкес. Його найкращу зброю здобувають у горців; у них також купуються або крадуться його найкращі коні. Молодий козак-сміливець пишається своїм знанням татарської мови, а коли п’яніє, розмовляє по-татарськи навіть із братом.
Насправді це дрібне християнське населення, забарикадоване в маленькому куточку світу, оточене напівцивілізованими магометанськими племенами та воїнами, вважає себе таким, що досягло найвищого ступеню культури, дивиться на козака як на єдиного, гідного імені людини, і починає зневажати всіх інших. Найбільше часу козак проводить на кордонах, у походах, на полюванні та риболовлі. Майже ніколи не працює вдома. Його присутність у своїй станиці – виняток із правил,
але коли він там, то відпочиває. Вино — звичайний товар у всіх козаків, а пияцтво — це не стільки вселенська схильність, скільки обряд, невиконання якого було б розцінено як відступництво.