Козак дивиться на жінку як на знаряддя свого добробуту. Тільки поки вона незаміжня, він дозволяє їй байдикувати й веселитися; але коли вона колись стає дружиною, він змушує її працювати на нього з молодості до самого кінця старості. Він цілком східний у своїх вимогах до її покори та праці. Внаслідок такого стану речей жінка, хоч і зовні підкоряється, стає потужно розвиненою як фізично, так і морально, і, як це зазвичай буває на Сході, має незрівнянно більший вплив і вплив у домашніх справах, ніж на Заході. Її відокремленість від суспільства та її привчання до важкої фізичної праці надають їй ще більше влади та контролю в домашніх справах. Козак, який у присутності чужих вважає непристойним ніжно розмовляти чи пліткувати з дружиною, не може не відчувати її переваги, коли залишається з нею наодинці. Весь його дім, увесь його маєток, увесь його заклад були придбані нею і утримуються виключно її працею та зусиллями. І хоч він уперто переконаний, що праця є принизливою для козака і є належним заняттям лише для хогайського робітника чи жінки, все ж він має туманну свідомість, що будь-яке те, що служить для його комфорту, і те, що він називає своїм, є результатом цієї праці, і що це у владі його матері чи його дружини, хоча він дивиться на неї як на свою кріпачку, позбавити його всього, що робить його життя приємним.
Більше того, постійна важка польова праця та обов’язки, які їм доручалися, надають «зеленим» жінкам особливого незалежного, чоловічого характеру і сприяли розвитку в них до чудового ступеня фізичних здібностей, здорового розуму, рішення та стійкості характеру. Жінки здебільшого сильніші та розумніші, краще розвинені та красивіші, ніж чоловіки. Краса жінок у «Гребенських» (або Козачки пов'язані з яскравим поєднанням у них найчистішого типу черкашок з повною і потужною статурою північної жінки: татарська сорочка, або імдер-туніка, але носять хустини по-російськи окраса їхніх хат, належать до невід’ємних умов їхнього існування».
У той час як монотонні гарнізонні будні станиць Тереку все ще пропонують час від часу сприятливу пригоду набігу на своїх диких сусідів-горян, астраханські козаки, які мають свій штаб у мальовничому, але нездоровому мегаполісі нижньої Волги, в основному зайняті прибутковим, але не войовничим промислом рибальства. Астраханське козацтво становить швидко зникаючу гілку козацького роду. Спочатку вони були відгалуженням Донського, тепер вони поволі поглинаються сусіднім некозацьким населенням.
Весь північний край мілководдя піщано-