Ми вже ознайомилися з природними основами України як географічної одиниці. Одна важлива характеристика цього географічного утворення має особливо привернути нашу увагу. Назва країни – Україна, що означає прикордоння, окраїна. Це стара історична назва, яка виникла протягом століть і стала загальноприйнятою. І все ж це важливо, оскільки навряд чи інша назва землі чи народу може бути такою. Бо Україна є справжньою прикордонною Європою, між Східною Європою та Західною Азією. Лежить на межі Європейського складчастого гірського поясу та Східноєвропейського плоскогір'я. Український Горст є тектонічним кордоном розвитку всієї Європейської складчастої області. Україна також у морфологічному сенсі є певним прикордонням. Тут льодовикові утворення змінюються ерозійно-вирівнювальними. Кліматологічно Україна також є прикордонною зоною. Але найбільше характер України як краю кордонів і переходів виявляється в її біогеографічних і антропогеографічних умови. В Україні зливаються межі двох європейських лісових регіонів — підстепу, перехідстепу, лугово-степової зони та Середземноморської області. Україна знаходиться на межі європейської сім’ї народів — слов’янства, європейської культури — і водночас на межі тієї антропогеографічної структури, яка є такою чудовою і так маловідомою — суспільного тіла Східної Європи.
Розташування та розмір
Україна лежить між 43° і 54° північної широти _і між 21° і 47° східної довготи від Грінвіча, /якщо ми пошукаємо нашу країну на карті, то побачимо, що вона лежить як північна глибинка Чорного моря, в південній частині Східної Європи, просто на порозі Азії. Від підніжжя Татр, від сонячної Геґялії й Чорногори, окутаної хмарами, від сріблястого Сану, від темного пралісу Біловезі й неосяжних поліських боліт, до дельти Дунаю, так часто оспіваного в українському народі, — до Чорного моря, до велетенських Кавказів і Каспію, оточеного бурою пустелею. степами, простягається наша батьківщина, Україна. Від початків історичного життя Східної Європи, протягом тисячі двохсот років, український рід перебував у цьому краї, і зміг не тільки зберегти свої кордони, але після тяжких втрат відновити їх і навіть вийти за них. І це тривало крізь століття напруги, крізь кровопролитні війни, після втрати першого й другого національного уряду та під безжальним тиском сусідніх держав і народів. Те, що інші нації, як-от французи, італійці, іспанці, мали зберегти свої первісні місця, не дивно; їх з усіх боків захищали високі гори й глибокі моря. Тому тим більше ми повинні захоплюватися великою живучістю укр.
іанська нація, яка змогла утримати у своєму володінні материнську країну, відкриту майже без жодного захисту для могутніх ворогів.