Сокаль, Камінка, Броди, Сбараж, Золочів, Перемишляни, Березані, Підгайці, Чоритків, Гусятин; 50—60% українців є в Чесанівському, Перемишлянському, Сянікському, Тернопільському, Скалатському, Теребовлянському, Бучацькому та Станіславівському повітах. Лише в двох округах відсоток українців падає нижче 50%: у округах Лемберг (49%) і Ярослав (41%). У місті Лемберг українці становлять лише п'яту частину населення, та й в інших більших містах Східної Галичини їх відсоток невеликий. Отже, на загальну частку українців у районах дуже несприятливо впливає додавання міського населення. Крім того, східногалицькі міста, населені переважно євреями та поляками, є головними осередками полонізаційних зусиль. Щойно останнім часом відсоток українців у більших містах Східної Галичини зростає внаслідок постійного припливу українського сільського населення. Натомість у п’ятдесяти менших містах Східної Галичини українці складають абсолютну більшість, напр. р., Яворів, Городенка, Тисмениця.
У Західній Галичині лише Горлицький округ має понад 25 % українців, решта чотири (Ясло, Новий Сандець, Кросно, Грібов) лише 10 — 20 %.
Українське населення Галичини складається на дев'ятнадцять із селян і міщан. З них у минулому столітті виник численний освічений клас, який взяв на себе політичне та культурне керівництво масами. І тому національна свідомість найбільше просунулася серед українців Галичини.
У компасі Російської Держави українці займають компактну національну територію площею майже 775 000 квадратних кілометрів. Справжні розміри цієї території будуть точно визначені лише тоді, коли ми матимемо точну етнографічну карту України. До того часу розмір різних українських секцій можна лише оцінити.
Наступна статистична інформація взята з підрахунку 1910 р., відсоток українців з російського перепису 1897 р. Але пінчуки в мінському уряді за спільною думкою всіх російських і неросійських етнографів зараховані до українців, хоч офіційна статистика визначила їх як білих росіян.