Ми вже неодноразово звертали увагу на сумні результати цього злочинного марнотратства для всієї країни. Але через низький рівень культури націй, що панують в Україні, польської та російської, не звертається увага на фатальні наслідки винищення лісів. Ліси бездумно вирубують на пиломатеріали, і рік від року дефіцит деревини відчувається в більшості регіонів України. Лише на Підляшші, Волині, Поліссі та в гірських районах України немає дефіциту деревини. Три кубічні метри деревини, які в середньому належить кожному жителю України, недоступні більш ніж п'ятій частині українців. Водночас ліси України, як правило, ведуться погано. Навіть в австро-угорських частинах України є дуже мало професійних лісівників; у Галичині, наприклад, від 250 до 800). Ще гірші умови в Росії-Україні. В результаті ліс погано відростає, а велика кількість деревини просто губиться. В основному це відбувається в гірських лісах Карпат, де щороку розкладаються сотні тисяч кубометрів деревини. У бідних на ліси регіонах дбайливо й економно використовують продукцію лісу, так, наприклад, з одного гектара лісу в Полтавській області щороку виробляється 11,5 кубічних метрів деревини; в Катеринославському районі 7 куб. У продукції українського лісу будівельна деревина становить порівняно невелику частину. Спостерігається нищівна перевага дров, особливо в бідних лісами регіонах. Будівельна деревина у великих кількостях надходить з лісів тільки Полісся та Карпат. Експорт будівельної деревини з Галичини та Буковини наприкінці століття сягав півтора мільйона кубометрів щорічно. Експорт лісу з Полісся, починаючи з Мінська, перевищив 900 тис. кубометрів. Загальна продукція Галичини в 1900 році становила 3 660 000 кубометрів будівельного лісу і стільки ж дров.
Рекультивація лісів, навіть в австрійській Україні, де це вимагається законом, не регулюється належним чином. У російській Україні ще гірше. Отже, лісова площа України постійно зменшується, а не залишається незмінною чи навіть збільшується, як це зазвичай відбувається на культурних землях Європи. І все ж Україна – одна з тих країн, у яких проблема лісу є проблемою життя.
Український народ бере участь в українській лісопромисловості тільки як робоча сила, а грошовий прибуток дістається чужинцям — великим землевласникам або посередникам. Лісова площа, якою володіють українські селяни, дуже мала, навіть у Галичині, де під час усунення відробіткової системи податку принаймні невеликі клаптики лісу потрапили у володіння селянських громад. Майже всі ліси України належать великим землевласникам, духовенству та народним землям.