Загальне ставлення до інших людей стало для українців справою усталеної форми; форма, що розвивалася протягом століть. Старовинна культура та індивідуалістичний культ породили серед українського селянства суспільні форми, які іноді нагадують стародавні судові форми. Близькість і вплив міст та інших осередків «культури» значною мірою зіпсували цю селянську обрядовість. Але на окремих великих територіях України все ще можна спостерігати його повний розвиток. Велика делікатність, ввічливість і уважність до інших укупі з безкорисливою гостинністю — ось загальна суть суспільних форм нашого селянства. Ці суспільні форми зовсім відрізняються від грубих звичаїв польських чи московських селян, які до того ж зіпсовані деморалізуючим впливом міст.
Відношення українського народу до релігії теж своєрідне і зовсім відмінне від усіх сусідніх народів. Для українця важливою є суть його віри, її етична сутність. Це він глибоко відчуває і поважає в собі та інших. Менше значення в уявленні українця про релігію займають догмати та обряди. Отже, незважаючи на різницю у вірі, між великою масою православних українців Росії та Буковини та 4 000 000 греко-католицьких українців Галичини та Угорщини не існує ані найменшої дисгармонії. З давньої культури й уважності до особистості походить також велика толерантність українців до інших релігій, толерантність, якої ми не знаходимо серед поляків і росіян. Так само дух українців був дуже байдужий до всіх сект і росколів. Серед поляків секти дуже пишно процвітали в 16 столітті; серед росіян донині існує безліч сект, часто дуже цікавих, і постійно виникають нові. Серед українців сформувалася єдина секта т. зв stunda (різновид баптистського символу віри). Але ця секта не є наслідком обрядового формалізму, а лише наслідком русифікації української національної церкви. Щоб мати змогу молитися Богу рідною мовою, в цій вірі витримує понад мільйон українського селянства, яке прийшло з сусідніх німецьких колоній, незважаючи на жорстокі утиски з боку російського духовенства та уряду.